У серці Близького Сходу стоїть постать, що втілює стійкість і суперечливість сучасної історії. Біньямін Нетаньягу, народжений 21 жовтня 1949 року в Тель-Авіві, вже понад 17 років очолює уряд Ізраїлю як прем’єр-міністр — рекорд, що перевершує будь-якого попередника. З 29 грудня 2022 року він повернувся до влади, ведучи країну через криваві сутички з ХАМАС у Газі, авіаудари по Ірану в 2025-му та дипломатичні маневри з Трампом у 2026-му. Цей чоловік, відомий як “Бібі”, поєднує харизму воїна з гострим інтелектом стратега, викликаючи як шалений захват прихильників, так і лють опонентів.
Його правління — це вир подій: від економічного буму 2000-х до судової реформи 2023-го, що розколола суспільство, і триваючого корупційного процесу, де в лютому 2026-го він з’явився в суді вже 79-й раз. Нетаньягу бачить себе захисником “Великого Ізраїлю”, протистоячи Ірану як екзистенційній загрозі, але критики звинувачують у авторитаризмі та ігноруванні палестинців. У світі, де Ізраїль бореться за виживання, Бібі — як скеля в бурхливому морі геополітики.
Раннє дитинство Нетаньягу пройшло в тіні видатного батька. Бенціон Нетаньягу, історик і ревізіоністський сіоніст, секретар лідера руху Зеєв Жаботинського, формував у синах жорстку віру в сильний Ізраїль без компромісів щодо безпеки. Сім’я переїздила до США — спочатку в 1956–1958, потім 1963–1967 роках, де юний Бібі ходив до американської школи в Пенсільванії, граючи в шахи та футбол, мріючи про велике майбутнє. Мати Ціла, з корінням у Литві, додавала теплоти цьому суворим домочадцям. Брати — Йонатан, герой рейду в Ентеббе, і Ідо, лікар-публіцист — стали опорами, але трагічна загибель Йонатана в 1976-му назавжди змінила Біньяміна, підштовхнувши до анти-терористичної місії.
Військовий шлях: Кров і слава в елітних підрозділах
У 1967 році, коли вибухнула Шестиденна війна, 17-річний Нетаньягу кинувся в Армію оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). Він потрапив до легендарного спецназу “Сайерет Маткаль” — елітного загону, де проходили службу лише найстійкіші. Капітан Нетаньягу брав участь у рейдах під час Війни на виснаження, поранений тричі: у битві при Караме (1968), порятунку рейсу Sabena (1972) та під час Війни Судного дня 1973-го. Ці бої загартували його, як сталь у горні, перетворивши на воїна, що знає ціну кожної секунди.
Після демобілізації в 1973-му Бібі не відійшов від фронту — резервна служба тримала його в строю. Брат Йонатан, командир того ж підрозділу, загинув у Уганді, звільняючи заручників, що стало каталізатором для створення Нетаньягу Інституту анти-тероризму. Цей досвід не просто сформував характер — він став основою його риторики: тероризм не переговорами переможеш, а силою.
Освіта в елітних університетах і дипломатичний старт
Залишивши армію, Нетаньягу полетів до США, де в Массачусетському технологічному інституті (MIT) здобув ступінь бакалавра з архітектури в 1975-му та магістра з менеджменту в 1976-му. Потім Гарвард — політологія, де він вчився під псевдонімом “Бен Ніттай” для легшого вимови. Ці роки в Бостоні, поруч з майбутнім президентом Міттом Ромні, навчили його американського прагматизму та ринкової економіки.
Повернувшись, Бібі увійшов у дипломатію: заступник посла в Вашингтоні (1982–1984), постійний представник в ООН (1984–1988). Там, під час Ліванської війни 1982-го, він майстерно захищав Ізраїль від звинувачень, перетворюючи критику на бумеранг. Його англійська, бездоганна й переконлива, стала зброєю в інформаційній війні.
Політичний прорив: Лікуд і перша перемога
У 1988-му Нетаньягу обрали до Кнесету від Лікуду. Швидко ставши лідером партії в 1993-му, перемігши сина Менахема Бегіна, він очолив опозицію. 1996-го, після хвилі теракту ХАМАС, Бібі переміг Шимона Переса прямими виборами — наймолодший прем’єр Ізраїлю у 46 років. Його уряд — коаліція з ультраортодоксами — підписав Протокол Хеврону (1997) та Меморандум Вай-Рівер (1998), але тунель під Храмовою горою спровокував бунти.
Перший термін закінчився поразкою в 1999-му через скандали родини, але Бібі не здавався. Як міністр фінансів (2003–2005) під Аріелем Шароном, він запустив революцію: приватизація, зниження податків, скорочення дефіциту з 10% до 1%. Економіка злетіла — безробіття впало, зростання склало 5% щороку. Проте протистався виселенню з Гази 2005-го, пішовши у відставку.
Другий етап прем’єрства: 2009–2021, стабільність і кризи
2009-го Лікуд повернувся до влади. Нетаньягу правив 12 років, формуючи коаліції з Аводою, Єши Атіда, навіть ультраправими. Ключові перемоги: операція “Залізний купол” проти ракет, Авраамські угоди з арабськими країнами (2020). У Конгресі США 2015-го він громив угоду з Іраном, порівнюючи з Мюнхеном 1938-го. Пандемія COVID: Ізраїль першим вакцинував 60% населення.
Та тіні нависали: корупційні справи (1000, 2000, 4000) з 2017-го — подарунки, медіа-вплив. 2021-го ротаційний уряд Беннетта-Лапіда витіснив його, але вибори 2022-го повернули з 32 мандатами Лікуду.
| Термін | Ключові події | Досягнення/Конфлікти |
|---|---|---|
| 1996–1999 | Хеврон, Вай-Рівер | Мирні кроки, але бунти |
| 2009–2021 | П’ять виборів, COVID | Економіка, Авраамські угоди (джерело: knesset.gov.il) |
| 2022–дотепер | Газа, Іран 2025 | Війни, судова реформа |
Таблиця ілюструє еволюцію: від дипломатії до жорсткої оборони. Після таблиці видно, як Нетаньягу адаптувався, балансуючи коаліції.
Сучасні війни: Газа, Ліван, Іран у 2023–2026
7 жовтня 2023-го ХАМАС убив 1200 ізраїльтян — найбільший удар з 1948-го. Нетаньягу оголосив війну, обіцяючи “тотальну перемогу”. Операції в Газі зруйнували квартали, але заручники досі не всі вільні. У 2024-му вторгнення в Ліван проти “Хезболли”, грудень — в Сирію після падіння Асада. Кульмінація: авіаудари по Ірану в червні 2025-го, де ЦАХАЛ знищив ядерні об’єкти. “Іран — нацизм нашого часу”, — проголосив Бібі в ООН 2025-го (uk.wikipedia.org).
У 2026-му напруга з Іраном триває: Трамп обіцяє удари, Нетаньягу готується до “нездійсненної сили”. МКС видав ордери 2024-го за “воєнні злочини”, Туреччина повторила 2025-го. Бібі називає це антисемітизмом.
Корупція, реформи та протести
Три справи: 1000 (подарунки), 2000 (медіа), 4000 (регуляція). Суд триває, з 79-м засіданням у 2026-му. Судова реформа 2023-го — обмеження Верховного суду — вивела мільйони на вулиці, Беннетта звинуватили в “державному перевороті”. Нетаньягу оборонявся: “Ліві судді крадуть демократію”.
Міжнародна арена: Союзники, вороги, Україна
З Трампом — братство: номінація на Нобеля 2025-го, Рада миру з Газою 2026-го. Байден критикував за Газу. Іран — пріоритет: “90% збагачення — червона лінія” (2012). З Україною складно: візит 2019-го до Зеленського, але відмова летальної зброї 2023-го через страх, що Іран отримає “Залізний купол” від росіян. 2025-го Ізраїль викликав укр посла за критику контактів Бібі з Путіним. Гуманітарка йде, але летальне — ні (en.wikipedia.org).
Книги Нетаньягу — маніфести: “Місце серед націй” (1993) критикує Осло, “Боротьба з тероризмом” (1995), автобіо “Бібі” (2022). Промови в Конгресі 2015-го та ООН — шедеври риторики.
Особисте: Сім’я, здоров’я, спадщина
Три шлюби: перші — Міріам, Флор, нині Сара Бен-Арці з 1991-го. Син Яір — скандаліст у Twitter, Авнер — у спецназі, дочка Ноа. Здоров’я: пейсмейкер 2023-го, операції 2024-го. Бібі — вегетаріанець, любить шахи, говорить івритом, англійською, трохи французькою.
Його спадщина — поляризує: для правих — герой, що врятував економіку й укріпив безпеку; для лівих — демократію підірвав. У 2026-му, на 77-му, він стоїть, як скеля.
Цікаві факти про Біньямін Нетаньягу
- Вибачався перед Йорданією 1997-го за невдалий убивство Хамаса — відпустили короля, отримали антидот.
- Перший прем’єр, що виступив у Конгресі без запрошення Обами (2015).
- Знав Фреда Трампа з 1980-х, посол у США.
- Архітектор за освітою — проектував меблі для меблевої фірми.
- У 2025-му визнав Сомаліленд, плануючи переселення палестинців.
Ці перлини показують багатогранність: від воїна до дипломата з гумором.
Нетаньягу продовжує формувати Близький Схід, де кожен день — бій за завтра.