Володимир Станіславович Огризко – це ім’я, яке стало синонімом твердої української позиції на міжнародній арені. Народжений 1 квітня 1956 року в Києві, він пройшов шлях від аташе радянського МЗС до міністра закордонних справ України у 2007–2009 роках, а нині очолює Центр дослідження Росії, де гостро аналізує загрози з боку Кремля. Його кар’єра – це хроніка ключових поворотів української історії, від Помаранчевої революції до нинішньої війни, де Огризко не просто спостерігав, а активно формував зовнішню політику.
Звання надзвичайного і повноважного посла з 1996 року, посольства в Німеччині та Австрії, керівництво євроатлантичним напрямком – все це лише вершина айсберга. У найскладніші моменти, як-от під час російсько-грузинської війни 2008-го чи скандального звільнення з МЗС, Огризко демонстрував стійкість, що нагадує скелю посеред бурхливого океану геополітики. Сьогодні, у 2026 році, він продовжує коментувати події для провідних ЗМІ, прогнозуючи розпад “російської недоімперії” та радячи Заходу не поступатися перед Путіним.
Його голос лунає в ефірах Espreso.tv чи Radio NV, де він розкриває нюанси тиску США на вибори в Україні чи дефіцит бюджету РФ, який уже в січні 2026-го перевищив піврічний план. Така активність робить Огризка не просто екс-чиновником, а живим стратегом, чиї інсайти допомагають розібратися в хаосі сучасного світу.
Ранні роки: Київське дитинство на тлі змін
Київ 1950-х – місто, де перепліталися залишки сталінських репресій і перші відлиги хрущовської доби. Саме тут, у серці України, 1 квітня 1956 року з’явився на світ Володимир Огризко. Хлопець ріс у типовій інтелігентній родині, де повага до знань і мови була святою. Шкільні роки пройшли з відзнаками, а вибір професії диктував дух часу: міжнародні відносини манили перспективами великого світу за “залізною завісою”.
Ці ранні враження загартували характер. Огризко згадував у розмовах, як радянська цензура в пресі формувала його розуміння дипломатії – не як сухих протоколів, а як боротьби за правду. Перехід від шкільних мрій до реальності університету став першим кроком у марафоні, що триває досі. Без зайвої патетики, але з чітким фокусом: молодий киянин уже тоді відчував поклик служити країні, яка тільки-но прокидалася від комуністичного сну.
Освіта: фундамент для дипломатичного успіху
У 1978 році Київський державний університет імені Тараса Шевченка випустив Володимира Огризка з дипломом референта-перекладача з німецької мови за спеціальністю “міжнародні відносини”. Інститут міжнародних відносин КНУ став його альма-матер, де він не просто вчив мови, а опановував тонкощі геополітики. Пізніше здобув ступінь кандидата історичних наук, що додало ваги його аргументам у переговорах.
Німецька та англійська стали інструментами, які відкривали двері в Європу. Уявіть: студент у переповненій аудиторії розбирає Бреттон-Вудську систему чи Гельсінські угоди – це не абстракція, а підготовка до реальних битв за суверенітет. Така освіта вирізняла Огризка серед колег, роблячи його не просто дипломатом, а аналітиком з глибоким історичним баченням.
Перші кроки в МЗС: від радянських секретарів до незалежності
Щойно з вишу, у 1978-му, Огризко ступив на поріг МЗС УРСР як аташе відділу преси. Далі – низка посад: третій, другий секретар того ж відділу до 1988-го, перерваний службою в Радянській Армії 1981–1983. Це були роки, коли дипломатія слугувала пропаганді Москви, але молодий фахівець уже шукав лазівки для правди.
З 1988-го – перший секретар відділу головного радника, а з незалежністю 1991-го – радник відділу політичного аналізу МЗС України. Тут почався справжній розгін: від радянських шаблонів до формування національної політики. Огризко бачив, як розпадається СРСР, і це загартувало його інтуїцію – уміння передбачати кризи, що згодом врятувало Україну не раз.
- 1978–1980: Аташе відділу преси – перші контакти з пресою, де вчився фільтрувати цензуру.
- 1983–1988: Секретарські посади – накопичення досвіду в прес-роботі, ключовій для сучасної дипломатії.
- 1991–1992: Радник у МЗС України – участь у перших кроках суверенітету, як визнання незалежності країнами світу.
Ці етапи заклали основу. Після списку стає зрозуміло: Огризко не чекав змін, а творив їх, перетворюючи радянську спадщину на український фундамент.
Дипломатичні місії: посли в серці Європи
1992–1996 роки – радник посольств України в Німеччині та Австрії. Тут, у центрі Європи, він будував мости: переговори про визнання, економічні угоди. З 1996-го – керівник управління зовнішньої політики Адміністрації Президента, де координував стратегію Леоніда Кучми.
Пік – 1999–2004: надзвичайний і повноважний посол в Австрії та постійний представник при міжнародних організаціях у Відні (ОБСЄ, ООН). Огризко лобіював інтереси України в питаннях безпеки, енергетики. Його стиль – прямота з шармом: німецька точність плюс українська щирість завоювали довіру партнерів.
Потім 2004–2005: посол з особливих доручень у МЗС, фокус на євроатлантичній інтеграції. Це період, коли НАТО і ЄС здавалися недосяжними, але Огризко вірив: “Крапля точить камінь”.
Міністр закордонних справ: час випробувань
Лютий 2005-го – перший заступник міністра під Борисом Тарасюком у “помаранчевому” уряді. Помаранчева революція відкрила двері: 31 січня 2007-го – в.о. міністра, але ВР не затвердила. Лише 18 грудня 2007-го, в уряді Тимошенко, – повноцінний міністр закордонних справ.
Це був вир: просування до НАТО, переговори про Чорноморський флот РФ, підтримка Грузії у війні 2008-го (за що – Орден Честі від Саакашвілі). Огризко жорстко протестував проти російських заяв, апелював до Заходу. Його слова про “недружні оцінки Москви” стали символом принциповості.
| Період | Ключова подія | Результат |
|---|---|---|
| 2007–2008 | План дій щодо членства в НАТО | Активна дипломатія, але блокування БЮТ |
| 2008 | Російсько-грузинська війна | Підтримка Тбілісі, нагорода від Грузії |
| 2009 | Переговори по ЧФ РФ | Практичні кроки до виводу |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, lb.ua. Звільнення 3 березня 2009-го – коаліція БЮТ і ПР, звинувачення в “дискредитації”. Та це не зламало: Огризко вийшов з піднятою головою.
Цікаві факти
- Огризко – автор книг про розпад РФ: “Розпад Росії: загроза чи шанс?” (2021), “Доля недоімперії” (2022), “Багатовимірний рашизм” (2023). У них – прогнози, що сбуваються на фронті 2026-го.
- Син Ростислав – дипломат другого класу в МЗС, продовжує династію.
- У 2014-му звернення до Заходу про Майдан: порівняв мовчання з Голодомором – вірусний текст, що розкрив пасивність Європи.
- Премія імені Павла Штепи 2025-го – за просування української справи у світі.
- У січні 2026-го прогнозував: РФ “виконала” піврічний дефіцит бюджету за місяць – точний удар по кремлівській економіці.
Ці перлини роблять Огризка не просто фігурою минулого, а провісником майбутнього.
Після міністерства: РНБО, партія та центр досліджень
Березень 2009 – лютий 2010: перший заступник секретаря РНБО під Раїсою Богатирьовою. Тут фокус на безпеці, але з відставкою Ющенка – пауза. Вступ до “Наша Україна” 2010-го, вибори 2012 і 2014 (10,81% у окрузі) – спроба політичного реваншу.
З 2014-го – ключовий поворот: керівник Центру дослідження Росії (r-studies.org). Тут Огризко розкрив талант аналітика: статті в “Українській правді”, “Новому часі”. З 2022-го – проректор з міжнародної діяльності Київського університету ім. Грінченка, з 2024-го – радник “Укрнафти”. Громадські ролі: Поважна рада Ордену Святого Пантелеймона, Українська асоціація зовнішньої політики.
Сучасна аналітика: голос пророка у 2026-му
У 2025–2026 роках Огризко – зірка ефірів. Про Путіна: “Він вважає вступ України до ЄС неможливим” (Espreso.tv, лютий 2026). Про Трампа: компромат рятує Київ від поступок (YouTube, грудень 2025). Про війну: “Європа допомагає вижити, а не перемогти” – жорсткий вердикт.
Він закликає руйнувати “основи російської недоімперії”, прогнозує відступ РФ за трьома факторами: тиск Заходу, внутрішній колапс, наша стійкість. Його фраза з Radio NV: “Росія повинна знову стати маленькою” – як постріл у серце імперських амбіцій. У січні 2026-го аналіз дефіциту РФ – черговий доказ: економіка ворога тріщить.
Огризко радить Україні: тиснути на вибори не зараз, а після перемоги; формувати “коаліцію охочих” проти Москви. Його бачення – не песимізм, а оптимізм бійця: Україна стане ціннісним лідером XXI століття.
Книги: інтелектуальна зброя проти агресора
Твори Огризка – це не суха теорія. “Розпад Росії” (2021) передбачає кризу, “Доля недоімперії” (2022) розбирає історичні паралелі, “Багатовимірний рашизм” (2023) – анатомія ворога. У 2026-му ці книги актуальніші, ніж будь-коли: вони озброюють українців знаннями.
- Розпад: загрози та шанси для нас.
- Недоімперія: чому РФ приречена.
- Рашизм: від ідеології до краху.
Читати їх – значить розуміти завтрашній день. Огризко пише доступно, з пристрастю, ніби в кабінеті за чаєм ділиться секретами.
Нагороди: визнання заслуги
Орден “За заслуги” III ступеня (2006), Хрест Івана Мазепи (2010), грузинський Орден Честі, латвійський Великий хрест Трьох зірок. Почесні грамоти від КМУ, ЦВК, МЗС. Премія Штепи 2025-го – за дипломатію. Кожна – за конкретні перемоги, як підтримка Грузії чи євроінтеграція.
Сім’я: дипломатична династія
Одружений з Ольгою Огризко, виховують трьох дітей. Син Ростислав – директор департаменту МЗС, посланник II класу (2023). Дві доньки тримають домашній тил. Сім’я – опора, де дипломатія починається з кухні: розмови про світ за вечерею.
Володимир Огризко продовжує формувати дискурс: від Відня до студій 2026-го, його інсайти надихають. Що чекає попереду – нові виклики, але з таким стратегом Україна в надійних руках.