Київські двори середини 1960-х, де ганяв м’яч хлопчик на ім’я Олександр, здавалися звичайними, але саме там зароджувався талант, який згодом переверне українське телебачення. Олександр Владиславович Ткаченко, народжений 22 січня 1966 року в Києві, виріс у родині, де слова мали вагу, а історії – силу. З дитинства він ковтав газети, мріючи стати голосом правди, і вже у 22 роки дебютував на телеекранах. Сьогодні, у 2026-му, цей медіамагнат, ексміністра та продюсер продовжує формувати культурний ландшафт України, балансуючи між екранами смартфонів і реальними битвами за ідентичність.
Його кар’єра – це не просто посади, а вихор змін: від створення легендарної ТСН у 1997-му до керівництва 1+1 Media, де він перетворив хаос 90-х на потужний медіахолдинг. Як міністр культури та інформаційної політики з 2020 по 2023 рік, Ткаченко кинувся в бій за деколонізацію, повертаючи українцям їхню спадщину. А під час повномасштабного вторгнення запустив телемарафон “Єдині новини”, що став щитом інформації. Ця енергія досі кипить – у постах Instagram про ракетні удари та громадських проєктах.
Ранні роки: від студентських мікрофонів до перших репортажів
Звичайний київський хлопець із факультету журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 1990-му випустився з дипломом, що відкривав двері в світ новин. Ткаченко не чекав запрошення – одразу полетів у вир: з 1988-го редактор “Молодіжної студії ‘Гарт'” на УТ-1, де перші репортажі про молодіжні протести вчили його чути пульс вулиці. Уявіть той адреналін: мікрофон у руках, камера на плечі, а навпроти – натовп, що кричить за свободу.
1991–1994 роки стали його Reuters-епопеєю – кореспондент у незалежній Україні, де кожне слово могло змінити історію. Він фіксував розпад Союзу, перші вибори, вуличні барикади. Ці репортажі загартували характер: Ткаченко навчився розрізняти фейк від правди ще тоді, коли алгоритми не існували. Пізніше Harvard Business School у 2016-му та INSEAD у 2018-му додали стратегічного блиску, перетворивши журналіста на менеджера-visionary.
Телевізійна революція: ТСН, 1+1 і Новий канал
1994-й: президент студії “Нова мова”, де Ткаченко запускає “Післяслів’я” – аналітичне шоу, що ріже правду-матку. Але справжній бум – 1996–1997, заступник генпродюсера 1+1, де народжується ТСН. Та сама ТСН, що й досі пульсує новинами о 20:00, – його мозковий плід. Команда з нуля зібрала хіт, який став еталоном: динамічний монтаж, гострі інтерв’ю, емоції без солодкавості. Ви не повірите, але ТСН витримала революції, війни – і досі тримає 30% аудиторії.
З 1999-го гендиректор “Нового каналу”, де він інвестував у контент, що формував середній клас. 2003–2005: холдинг Віктора Пінчука, де Ткаченко тестував межі свободи слова. А 2008–2019 – вершина: гендиректор 1+1 Media. Тут він забанив російські серіали ще 2014-го, попри втрати мільйонів, і розбудував цифрову імперію. Під його рукою канал став не просто ТВ, а платформою, де “Слуга народу” Зеленського перетворився на реальність.
- Ключові інновації ТСН: Перший live-репортажі з фронту 2014-го, інтеграція соцмереж у ефір, фокус на верифікацію – це врятувало українців від паніки.
- Цифрова трансформація 1+1: Запуск 1+1 Video з мільйонами переглядів, AI для рекомендацій, що підвищили retention на 40%.
- Антиросійські кроки: З 2014-го – нуль російського контенту, попри санкції РФ 2018-го.
Після цих успіхів Ткаченко не зупинився: співавтор концепції Суспільного мовлення 2005-го, радник прем’єра Ющенка 2000–2001. Його медіа-імперія – як ріка, що годує культуру.
Кіношний поворот: Одеська кіностудія та продюсерські хіти
2005-й: голова правління Одеської кіностудії, акціонер. Тут Ткаченко вдихнув життя в руїни: модернізація павільйонів, дистрибуція, мережа кінотеатрів. “Пісня пісень”, “Дім з баштою”, “Висоцький. Дякую, що живий” – його продюсерські перлини, що зібрали каси та нагороди. Серіали “Дочиста”, “Завтра буде завтра” – мільйони глядачів, бо він розумів: кіно – це не розвага, а дзеркало нації.
Короткий московський епізод 2008-го – заступник гендиректора РЕН-ТВ – навчив його ворожих медіа зсередини. Повернувшись, він посилив фокус на українському: кеш-ребейти для кіно, що залучили 700 млн грн інвестицій як міністр.
Політичний дебют: від нардепа до міністра
2019-й: №9 у списку “Слуги народу”, обраний депутатом. Голова Комітету з гуманітарної та інформаційної політики – звідси старт реформ мови, медіа. 4 червня 2020-го – міністр культури та інформаційної політики. Посада, де культура стала зброєю: від ПДВ 7% для креативників до грантів 700 млн грн під пандемію.
| Посада | Період | Ключові досягнення |
|---|---|---|
| Гендиректор 1+1 Media | 2008–2019 | Заборона росконтенту, цифрова експансія |
| Міністр культури | 2020–2023 | Деколонізація, телемарафон |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, liga.net.
Реформи: деколонізація, Лавра і борщ у ЮНЕСКО
Ткаченко не просто керував – він ламав ланцюги. Деколонізація: 7650 топонімів перейменовано, пам’ятники демонтовані. Велика Реставрація: 150 пам’яток врятовано, повернуто картин з-за кордону. Закон “Про медіа” 2023-го – рамка для чесних новин. Кіно: приєднання до Eurimages, кеш-ребейти оживили індустрію. Туризм: “Мандруй Україною” – 1 млрд грн на маркетинг.
Лавра: розірвання договору з УПЦ МП 2023-го, інвентаризація 79 об’єктів – крок до деокупації святині. Герб на Батьківщині-матері: з серпа на тризуб, профінансовано бізнесом. Борщ у ЮНЕСКО – символ перемоги кухні над пропагандою. Ці реформи – як коріння дерева, що тримає націю в бурю.
Інформаційний щит: війна і телемарафон
24 лютого 2022-го Ткаченко анонсував “Єдині новини” – 19 каналів в ефірі 24/7. “Інформаційний Рамштайн”, Центр стратегічних комунікацій – протидія фейкам. Під його егідою – захист Суспільного, цифрова грамотність для мільйонів. Війна виявила його талант: від евакуації ЗНО до підтримки артистів на фронті.
Тіні скандалів: будинок, бюджети і петиції
Не все гладко. 2019: BIHUS про будинок на Трухановому острові – прихований в декларації. 2021: расистські слова на кастингу. 2023: 448 млн на серіали під війну – критика за пріоритети. Петиція на 25 тис. за відставку, акції на Книжковому Арсеналі. 2025: кримінал за Лавру (ст.111 ККУ, НАБУ). Але Ткаченко парирує: кожна реформа має ворогів.
- Будинок на острові: суди тривають, але активи задекларовані.
- Бюджетні витрати: аргумент – культурна безпека.
- Расистський скандал: контекст кастингу, вибачення.
Ці бурі лише загартовують: критика робить сильнішим.
Родина: опора в штормах
Двічі одружений: перша дружина Тетяна Гнєдаш (1987–2009), донька Олександра (1989). З 2012-го – Анна Баранник, ексдиректорка 1+1 Digital, донька Єва (2012), син Данило (2015). Родина – як фортеця: разом на прем’єрах, у війні. Батько Владислав Михайлович – натхнення.
Сьогоднішній Ткаченко: громадські проєкти та голос у мережі
Після відставки 27 липня 2023-го – почесний президент 1+1 Media, бізнес з Одеською кіностудією. У 2025-му: hard talk на виборах Суспільного, коментарі цензури. 2026: Instagram (@o.tkachenko.ua) – пости про 430 дронів над Києвом, підтримка ЗСУ. Громадські фонди кіно, цифризація музеїв – його нова арена. Ткаченко не відійшов: він еволюціонує, як Україна.
Цікаві факти про кар’єру Олександра Ткаченка
- Він створив ТСН за 6 місяців – шоу, що витримало 30 років і революції.
- Перший, хто забанив россеріяли 2014-го, втративши мільйони, але вигравши довіру.
- Продюсував “Висоцького” – фільм, заборонений у РФ, але хит в Україні.
- Ініціатор борщу в ЮНЕСКО: від рецепту бабусі до світового спадку.
- У 2022-му запустив телемарафон, що об’єднав 90% ТВ-аудиторії.
- Кримінал 2025-го за Лавру – перша справа ексміністра проти УПЦ МП.
Ці перлини показують: Ткаченко – не просто фігура, а каталізатор змін.
Його історія продовжується – у кожному пості про перемогу, кожному реставрованому замку. Україна потребує таких, хто вміє не лише говорити, а й робити.