Микола Григорович Маломуж — генерал армії України, який п’ять років очолював Службу зовнішньої розвідки, з 2005 по 2010 рік, і досі залишається одним з найгостріших аналітиків у сфері безпеки. Народжений 23 вересня 1955 року в маленькому селі Скаливатка на Черкащині, він пройшов шлях від рядового офіцера КДБ до ключового гравця в незалежній Україні. Сьогодні, у 2026-му, його коментарі про війну з Росією звучать у провідних ЗМІ, як потужний сигнал тривоги та надії.
Його кар’єра — це суміш таємних операцій, політичних поворотів і непохитної відданості державі. Маломуж не просто служив, а формував розвідувальний щит країни, зриваючи плани ворогів ще на зорі незалежності. А в останні роки він пророкує сценарії, де Україна перехоплює ініціативу, — від Курської операції до можливого перемир’я у 2026-му.
Ця постать притягує увагу своєю стійкістю: від спецпідрозділів під Москвою до чільних студій телевізійних ефірів, де він розкладає по поличках кремлівські плани. Розповімо, як скромний хлопець з села став генералом, чиї слова важать тонну в часи випробувань.
Раннє життя на Черкащині: корені сили
Село Скаливатка, де 23 вересня 1955 року з’явився на світ Микола Маломуж, — типовий куточок української глибинки з родючими полями та просторими небами. Тут, серед колгоспних ланів Звенигородського району, хлопець вбирав уроки працьовитості та патріотизму. Родина, хоч і скромна, прищепила йому любов до рідної землі, яка згодом стала фундаментом для служби державі.
Шкільні роки пройшли в Багачевській гімназії, де Микола вирізнявся допитливістю та лідерськими задатками. Після школи, у 1973-му, його забрала армія — не просто строкова служба, а підготовка в елітному підрозділі під Москвою. Там, у “учебці” для охорони ставки Верховного головнокомандування на випадок ядерної війни, юний солдат загартовував характер серед спеців. Два роки тренувань, дисципліни й секретності заклали основу для майбутньої розвідувальної кар’єри. Повернувшись додому у 1975-му, він не сидів склавши руки, а рвався до університету.
Київський державний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет — вибір, що визначив долю. У 1982-му Микола закінчив його з відзнакою, отримавши диплом юриста. Ця освіта стала пропуском у світ спецслужб, де знання закону поєднувалися з інстинктом розвідника. Ви не повірите, але саме черкаські корені допомогли йому вистояти в бурхливих 90-х, коли Україна ковалася в боях за незалежність.
Від КДБ до СБУ: перші битви в тіні
Грудень 1983-го — дата, з якої почалася оперативна кар’єра Маломужа в органах державної безпеки. Спочатку рядові завдання, але швидко — керівні посади. Радянська система ще трималася, та Микола вже бачив горизонти нової України. З початком 90-х він переключився на протидію міжнародному тероризму — напрямок, де Україна опинилася на перехресті інтересів Сходу й Заходу.
Ключовий момент припав на 1991-й: за даними українських ЗМІ та офіційних джерел, Маломуж зірвав плани московських еліт вивезти з Києва списки агентів під прикриттям і картотеку. Ця операція врятувала розвідувальний потенціал молодої держави, залишивши кадровий резерв у руках українців. Уявіть: в хаосі розпаду СРСР один офіцер блокує вантажівки з документами, що могли б розчинити українську розвідку в російській.
До кінця 90-х він піднявся до заступника голови Державного комітету України у справах національностей та релігій. Тут розвідник стикався з етнічними ризиками, екстремізмом і зовнішніми впливами. Цей етап загартував його як стратега, готового до більших викликів. Перехід до СБУ став логічним — служба потребувала саме таких, як він: освічених, досвідчених, з нюхом на загрози.
Голова Служби зовнішньої розвідки: епоха трансформацій
Перемога Віктора Ющенка на виборах 2004-го відкрила Маломужу двері до вершин. Спочатку позаштатний радник Президента, а 3 квітня 2005-го — указ про призначення головою Служби зовнішньої розвідки України. П’ять років на чолі СЗРУ — період, коли служба еволюціонувала від пострадянської спадщини до сучасної структури з глобальним охопленням.
Під його керівництвом СЗРУ розширила мережу резидентур, посилила аналітику й протидію гібридним загрозам. Хоч деталі операцій засекречено, відомо про фокус на тероризмі, енергетичній безпеці та впливах РФ. У 2008-му Маломужа підвищили до генерала армії — найвище звання, визнання заслуги. Звільнення у червні 2010-го Януковичем не зламало: того ж дня — радником Президента поза штатом.
Ці роки стали для нього школою геополітики. СЗРУ під Маломужем координувала обмін інформацією з НАТО, відстежувала кремлівські кроки. Без зайвої патетики: він будував щит, який сьогодні рятує життя на фронті. Джерело: uk.wikipedia.org.
| Період | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 1983–1998 | Оперативні посади в КДБ/СБУ | Протидія тероризму, операція 1991-го |
| 1998–2005 | Заступник голови Держкомітету | Національна безпека, релігії |
| 2005–2010 | Голова СЗРУ | Розвиток розвідки, звання ген. армії |
Таблиця базується на даних з lb.ua та dovidka.com.ua. Вона ілюструє стрімкий ріст, де кожен етап додавав ваги його авторитету.
Політичні горизонти: від радника до кандидата
Радником Президента Маломуж пробув до 2014-го, переживши зміну влади від Ющенка до Януковича. Це був час Революції Гідності, коли розвідник став мостом між спецслужбами та владою. У 2014-му — самовисування кандидатом у президенти: амбітний крок, що підкреслив його бачення реформ.
Хоч вибори не принесли перемоги, вони запустили громадську діяльність. У вересні 2015-го — фундатор Всеукраїнського громадянсько-політичного руху «За майбутнє України». Згодом лідер Української партії честі, боротьби з корупцією та організованою злочинністю, голова Вищої ради Народних зборів. Ці ініціативи фокусувалися на антикорупції, деолігархізації — теми, актуальні й у 2026-му.
Його політичний шлях — не про крісла, а про ідеї. Маломуж бачить Україну сильною, без тіньових впливів, і це резонує з мільйонами.
Цікаві факти з життя Миколи Маломужа
- Спецпідготовка під Москвою: У 1973–1975 служив у підрозділі для ядерної оборони, де тренувалися елітні охоронці — досвід, що сформував розвідника.
- Ватиканська нагорода: Командорський хрест ордена Святого Сильвестра (2001) — рідкісне визнання від Ватикану за внесок у діалог.
- Сімейний дует: Дружина Тетяна — бандуристка, народна артистка, разом вони втілюють гармонію сили й культури.
- Прогнози 2025-го: У ефірах Espreso пророкував сценарії перемир’я у лютому 2026-го — точність вражає.
- 25 медалей: Колекція нагород включає орден Святого Станіслава IV ступеня з офіцерським хрестом — символ честі.
Ці перлини з біографії роблять Маломужа не просто фігурою, а живою легендою, близькою кожному українцю.
Сім’я — опора генерала
За жорстким фасадом розвідника ховається теплий сімейний вогонь. Дружина Тетяна Антонівна Маломуж — видатна бандуристка, народна артистка України, родом з Черкащини. Їхній союз — як симфонія: він будує безпеку, вона — культурний код нації. У 2008-му Тетяна отримала визнання, що підкреслило родинну гордість.
Син Ярослав обрав юриспруденцію, працює в фірмі «Саланс» — професія батька, але в цивільному вимірі. Донька Олександра служить заступником директора департаменту в Державній реєстраційній службі — стабільність і внесок у державу. Родина Маломужів — приклад, як спецслужби не руйнують, а збагачують особисте життя.
У розмовах Микола Григорович рідко говорить про близьких, але їхня підтримка — невидима сила, що тримає його в ефірах 2026-го.
Сучасний експерт: голос з фронту безпеки
У 2025–2026 роках Маломуж — затребуваний аналітик. У грудні 2025-го на Espreso він розкрив мирний план: якщо Путін не піде на угоду, то сценарій змусить його до компромісу. На Glavred пророкував завершення війни у 2025-му за умови західної підтримки. Про Курську операцію ЗСУ сказав: “Поховали п’ять бригад” — аналіз, що б’є в ціль.
Він коментує навчання “Захід-2025”: “Повтору 2022-го не буде”, наголошуючи на підготовці спецпідрозділів. У Telegraf UA — про перемир’я у лютому 2026-го та вибори в травні. Його слова: “Україна без олігархів — ключ до перемоги”. Ці прогнози базуються на багаторічному досвіді, роблячи його голосом правди в інформаційній війні.
Активний в Instagram (@malomuzhmykola), де ділиться думками про РНБО, де був членом. Сьогоднішній Маломуж — ментор для нового покоління розвідників, його бачення надихає на перемогу.
Нагороди: медалі за невидимі перемоги
Колекція Маломужа вражає: понад 25 медалей і відомчих відзнак. Орден Святого Станіслава IV ступеня з Офіцерським Хрестом (2000) — за виняткову службу. Командорський хрест ордена Святого Сильвестра від Ватикану (11 грудня 2001) — за міжконфесійний діалог у часи загроз.
- Звання генерал армії (листопад 2008) — вершина військової честі.
- Медалі за протидію тероризму — визнання 90-х.
- Ордени від партнерів — символ глобального партнерства СЗРУ.
Кожна нагорода — не блискітка, а шрам від боротьби. Після списку нагород приходить усвідомлення: Маломуж — не минуле, а живий пульс української безпеки. Його історія шепоче: тримайтеся, перемога близько.