Старий дідуган з гострим язиком, що сидить на лавці під хатою й розказує про скіфів так, ніби вчора з ними переписувався. Саме таким постає Дід Свирид – унікальний персонаж сучасної української культури, блогер, письменник і справжній гуру історії для тисяч читачів. Під маскою простого селянина ховається гострий розум, що розплутує клубок минулого з гумором і точністю академіка. З червня 2014 року його пости в Facebook стали вірусними, а серія книг “Історія України від діда Свирида” розлетілася тиражами, ожививши нудні підручники барвистими оповідями.
Цей Свирид Опанасович не просто вигадка – він еволюція народного гумору, що почалася ще в творах Остапа Вишні та Леся Подерв’янського. Сьогодні дід коментує від первісних мисливців до Берестейської унії, змішуючи факти з анекдотами так майстерно, що читач ковтає сторінки, як гарячі вареники. А за штурвалом стоїть Іван Довганич, дипломат і журналіст, чиїм голосом говорить цей нестримний оповідач.
Його фішка – не сухі дати, а живі картини: сарматські амазонки, що не виходять заміж без скальпів ворогів, чи княгиня Ольга, яка мститься древлянам з дикою винахідливістю. Дід Свирид довів: історію можна любити, сміючись над нею.
Корені імені: від фольклору до літературних легенд
Ім’я Свирид в українській літературі – як стара вишня в саду, що дає плоди поколіннями. Воно з’являється в ключові моменти, коли нація потребує гострого слова. У Остапа Вишні дід Свирид з “Зенітки” – воєнний оптиміст, майстер сатири на ворогів, що не втрачає духу під обстрілами. Потім Лесь Подерв’янський у “Казці про рєпку, або Хулі не ясно?” малює Свирида Опанасовича як циніка з ломом, що охороняє хату від усього світу – класичний образ “моя хата скраю”.
Ці Свириди – не випадковість. Вони втілюють українську язикатість, ту саму, що сміється крізь сльози над лихоліттям. Сучасний Дід успадкував цю естафету, але вивів її на новий рівень: з Facebook у книгарні. Як пише блог Yakaboo.ua, персонажі з таким ім’ям народжуються “коли в них виникає потреба” – і ось у 2014-му, коли країна палала, з’явився наш герой.
Глибше копнути – і знайдеш відлуння в фольклорі: свиридні діалоги в байках, де селянин перехитрює пана. Дід Свирид – це квінтесенція: грубий, мудрий, незламний. Його предки шепотіли правду під солом’яними стріхами, а він кричить її в мережу.
Народження в полум’ї 2014-го: від постів до феномену
21 червня 2014 року – дата, як перша гроза літа. Тоді в Facebook з’явився “сільський аналітик” Свирид Опанасович. Донбасс кипить, паніка шириться, а дід спокійно розкладає карти: чому Москва бреше, як скіфи рубали ворогів, чому не час лякатися. Його пости – суміш іронії, фактів і матюків у стилі Подерв’янського – зібрали тисячі шанувальників.
За маскою ховався досвідчений дипломат, що бачив світ: від Іраку до В’єтнаму. Дід не просто писав – лікував душу нації. Він став голосом розуму в хаосі, де ЗМІ сіяли страх. З інтернет-проєктом “Рєпка” (де він нібито головний редактор) Свирид фінансував волонтерів, ретрансляцію ТБ на окуповані землі. Феномен? Абсолютно – бо хто ще робить геополітику смішною?
З постів виросли книги. Читачі благали: “Діду, напиши історію!” І ось – серія, що планувалася п’ятикнижжям. Станом на 2026 рік видано три томи (uk.wikipedia.org), але шанувальники чекають продовження з нетерпінням.
Магія стилю: гумор, що оживає минуле
Уявіть: монголи мчать на Київ, а дід вставляє анекдот про печенігів, що сперечаються за ханський трон. Стиль Діда – це коктейль з академічної точності та народної пісні. Факти з джерел, хронологія без дірок, але подані через діалоги баб і дідів, побутові сцени, метафори на кшталт “Русь як мамонт – велика, але зникла без сліду”.
Він не вигадує – навпаки, розвіює міфи. “Українці зрілі, аби сміятися над власними легендами”, – каже дід на своєму сайті didsvyryd-history.com.ua. Кожна глава – як вистава: князь Ярослав реформує право (“око за око”), Ольга мстить древлянам палаючими птахами. Гумор гострий, як бритва: сармати, де дівчина без скальпів – не наречена.
Це не просто читання – терапія. Школярі хапають факти легше, дорослі переосмислюють корені. Дід варіює ритм: короткі удари для драмы, довгі описи для занурення. Результат? Книги розлітаються, аудіоверсії (читає Євген Малуха) звучать у авто.
Перша книга: від мамонтів до мудрого князя
Наприкінці 2015-го виходить дебют – від мезоліту до 1036-го. Тут Полісся оживає: жінки б’ють чоловіків за лінь, кімерійці з скіфами грають у “хто крутіший”. Дід малює перших осілих: хати з мамонтових кісток, протести феміністок кам’яного віку.
Кульмінація – Ольга й Ярослав. Помста Ольги древлянам – шедевр: горобці з вогнем спалюють Іскоростень. Ярослав будує Софійку, реформує “Руську правду”. Перед списком ключових подій ось вступ: уявіть епоху, де право – “зуб за зуб”, але з гумором.
- Мезоліт: осілі хати, перші протести – жінки вимагають допомоги по господарству.
- Скіфо-сарматська доба: амазонки, золоті кургани, жорстокі звичаї шлюбу.
- Княгиня Ольга: дипломатія з вогнем, хрещення для союзу з Візантією.
- Ярослав Мудрий: перемога над печенігами, Софія Київська як символ.
Після списку: ця книга – фундамент, що показує, чому ми непереможні. Джерело фактів – археологія, літописи (uk.wikipedia.org).
Друга книга: навала орд і відродження духу
Травень 2017: від середини XI до XIV століття. Монголи руйнують Русь, але дід показує, як галичани й волинці тримаються. Батий ховається від бабських проклять, Данило Галицький коронується від папи.
Деталі вражають: звичаєве право еволюціонує, Січ зароджується. Дід вставляє діалоги: “Оце тобі, ордо, від Полісся!” Гумор розряджає жах Батиєвої навали.
Ключові битви та реформи
| Подія | Дата | Наслідок |
|---|---|---|
| Битва на Калці | 1223 | Перша поразка від монголів, урок єдності. |
| Данило Король | 1253 | Корона від папи, дипломатія проти Орди. |
| Левко з Белза | XIII ст. | Розширення Галицько-Волинського князівства. |
Таблиця за даними літописів та істориків (didsvyryd-history.com.ua). Ця книга вчить: після руйнування – відродження.
Третя книга: унії, орден і боротьба
15 грудня 2020: від Кревської унії (1385) до Берестейської (1596). Тевтонці падають під Грюнвальдом, поляки тиснуть, але українці тримаються. Дід розбирає, як Ягайло об’єднує Литву з Польщею, а православні борються за віру.
Емоційний пік – Берест: розкол церкви, але й опір. Стиль на висоті: шляхта сперечається, як на базарі.
Творець маскою: Іван Довганич у дії
Народжений 1971-го на Закарпатті, Іван – історик за освітою, дипломат за кар’єрою. Посол в Іраку (2007-2008), В’єтнамі (2008-2010), Камбоджі за сумісництвом, з 2024 – знову Ірак. Директор у Федерації роботодавців, член “Україна-В’єтнам”.
Чому маска? Щоб говорити вільно, без дипломатичних кайданів. Довганич – меценат, волонтер: допомагає ЗСУ, як сам пише в FB. Дід – його alter ego, що оживає вночі за комп’ютером.
Вплив: від соцмереж до культурної ікони
Дід змінив сприйняття історії. Школярі цитують його замість підручників, дорослі перечитують для гордості. Тиражі ростуть, аудіо – хіт у таксі. Він протидіяв пропаганді 2014-го, надихає на патріотизм. У 2026-му сайт пропонує електронку й аудіо – доступно всім.
Критики хвалять точність: “Достовірно, як наука, весело, як комедія” (відгуки Yakaboo). Дід – міст між минулим і сьогоденням.
Цікаві факти про Діда Свирида
- Псевдонім з п’єси Подерв’янського, де Свирид ховається з ломом – символ захисту “хати скраю”.
- Перший пост 21.06.2014 розвіяв паніку про “російські танки” фактами про логістику.
- У книгах понад 100 діалогів бабусь, що коментують Батия: “Іди геть, ордо!”.
- Дипломат Довганич повернувся послом в Ірак саме 2024-го – паралель з першим терміном.
- План п’ятикнижжя: наступні – козацька доба й ХХ століття, фанати чекають!
- Аудіокнига 2 читає Євген Малуха – голос, що оживає Полісся.
Дід Свирид не зупиняється: нові пости, плани на том 4. Його голос лунає, нагадуючи – наша історія яскравіша за будь-який серіал. А ви вже взяли книгу?