Київські вулиці навесні 2014 року кипіли напругою, а Ірина Гук, молода журналістка з дипломом КНУ, раптом опинилася на складі серед коробок з медикаментами. З тих пір минуло понад десять років, і сьогодні вона — директорка Благодійного фонду “Лелека-Україна”, яка координує постачання тактичної медицини для бойових медиків ЗСУ. Її руки торкалися тисяч турнікетів, рюкзаків і евакуаційних систем, що врятували незліченні життя на передовій. Волонтерство для неї стало не хобі, а покликанням, яке балансує між чорною прірвою втрат і магічним світлом порятунку.
Народжена 29 листопада 1988 року в серці Києва, Ірина виросла в родині медиків, де базові знання про ліки просочувалися в повсякденність, як аромат свіжозвареної кави зранку. Ці знання стали першим ключем до її волонтерської кар’єри. Закінчивши в 2009 році Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вона занурилася в світ слів — працювала копірайтеркою в рекламному агентстві, де вчилася переконувати текстом. Та революційні події 2013–2014 років перевернули все догори дном. Спочатку Ірина допомагала дитячих центрам і переселенцям зі сходу, збираючи одяг і іграшки, ніби плела невидимий щит для тих, хто втратив дім.
Але справжній поворот стався, коли в соцмережах блиснуло оголошення: “Потрібні руки для сортування ліків на складі Народного тилу”. Вона подумала — два тижні, максимум. Залишилася на роки. “Я пішла поволонтерити на кілька тижнів, а затрималася на десять років”, — згадує Ірина в інтерв’ю для сайту фонду leleka.care. Тоді армія мала гумові джгути Есмарха, бинти з минулого століття та зеленку в скляних пляшках — архаїку, що не рятувала від масивних кровотеч.
Раннє життя: корені в медицині та словах
Київське дитинство Ірини Гук нагадує тиху гавань перед бурею. Батьки-медики вчили розрізняти антибіотики від знеболювальних ще до школи, перетворюючи кухню на міні-лабораторію. Ця спадщина виявилася безцінною, коли країна поринула в хаос АТО. Освіта в КНУ ім. Шевченка дала не лише диплом бакалавра, а й навички комунікації, які згодом допомогли координувати волонтерів по всьому світу.
До 2014 року кар’єра копірайтерки текла спокійно: тексти для реклами, дедлайни, кавові паузи. Революція Гідності розбудила щось глибше — бажання діяти, а не описувати. Вона почала з малого: коробки для ВПО, які приїздили з Донбасу з порожніми руками. “Я дивилася новини з Карпат під час відпустки і не могла сидіти склавши руки”, — ділиться Ірина. Цей імпульс переріс у системну роботу.
Родинний бекграунд додав впевненості. Без медичної освіти, але з інтуїцією, вона швидко орієнтувалася в перев’язувальних матеріалах. Це ніби пазл: один неправильний шматочок — і життя на кону. Такий старт заклав фундамент для революції в тактичній медицині.
Народний тил: від сортування ліків до натівських аптечок
Влітку 2014-го Ірина приєдналася до ГО “Народний тил” — волонтерського хабу, що виріс з поповнення мобільних карток до логістики для фронту. Спочатку сортувала хаос: антибіотики змішані з бинтами. Волонтери вчилися разом із бійцями — як накладати турнікет, зупиняти артеріальну кровотечу. “Ми просували зміну стандартів, — розповідає вона. — Від Афганських сумок до сучасних рюкзаків з півсотнею найменувань”.
До 2022 року передали понад 900 рюкзаків медика — складних комплексів вартістю в тисячі доларів. Кожен пункт списку потреб ставав викликом: шукати по світу кровоспинні бинти, оклюзійні пластырі, гемостатики. Переходи були плавними: від локальних закупівель до глобальних мереж. Чоловік Олексій Сіхарулідзе, один із засновників “Народного тилу”, став партнером у всьому — від прицілів до турнікетів. Їхній тандем, народжений на складі, витримав випробування війною.
- Ключові етапи в “Народному тилі”: Сортування ліків (2014), впровадження турнікетів (2015), рюкзаки медика (2016+).
- Навчання: спільні тренінги з військовими, де волонтери ставали “гуру” такмеду.
- Логістика: пошук по Європі та США, бо українські аптечки не витримували бою.
Після списку успіхів приходило вигорання, але Ірина знаходила сили в листиках від бійців: “Ваша аптечка врятувала мене під Іловайськом”. Це паливо для душі, що горіло яскравіше за будь-яку втому.
Leleka Foundation: масштаби, що змінюють війну
Повномасштабне вторгнення 2022-го стало каталізатором. Зі Львова, куди переїхала з донькою, Ірина очолила український офіс американського Leleka Foundation. Зареєстрували БФ “Лелека-Україна” у 2023-му. З голих стін на 250 м² створили хаб: прийом вантажів зі США, локальні закупівлі, пакування, доставка на фронт. “Все мало працювати як годинник”, — каже вона.
Сьогодні фонд — це армія рятівників. За майже три роки ПВ: понад 10,5 тис. рюкзаків, 155 тис. турнікетів, 50 евакуаційних авто, 117 систем РЕБ. У 2025-му — 128,7 млн грн допомоги медикам Сил Оборони. Кожен рюкзак рятує в середньому 10 життів. Термоковдра за 500 грн стає щитом від холоду та шоку.
| Рік/Період | Рюкзаків медика | Турнікетів | Інше |
|---|---|---|---|
| До 2022 (Народний тил) | 900+ | Тисячі | Аптечки |
| 2022–2025 (Leleka) | 10,5 тис. | 155 тис. | 50 авто, 117 РЕБ |
| 2025 | Частина загалу | Частина загалу | 128,7 млн грн |
Дані з сайтів leleka.care та uk.wikipedia.org. Ці цифри — не суха статистика, а історії: медикиня, що пережила 30 операцій і донатить фонду; родини загиблих, які жертвують замість квітів.
Цікаві факти про Ірину Гук
- Познайомилася з чоловіком на волонтерському складі — він закуповує дрони, вона турнікети.
- Мати маленької доньки, яка стала “новим кутом зору”: бійці — як чиїсь діти.
- Несе коробки сама, попри проблеми зі спиною від війни.
- Її фонд навчає армію стандартам НАТО з нуля.
- У 2025-му фонд побив рекорди: світло донатів перевищило прірву втрат.
Нагороди: визнання тих, кого вона врятувала
4 грудня 2014-го Президент вручив Орден княгині Ольги III ступеня — за мужність у волонтерстві. 30 листопада 2016-го — Медаль “За сприяння Збройним Силам України”. Кульмінація: 23 серпня 2023-го — Відзнака “Національна легенда України”. Ці нагороди — не трофеї, а подяка від держави, що виросла на її плечах.
Та Ірина скромна: “Ми не можемо всіх врятувати, але робимо все”. Гендерні стереотипи трапляються — “білявка керує такмедом?” — але компетенція розбиває упередження за години.
Особисте: баланс між прірвою та світлом
Війна вкрала спокій, додала 10 кг і болі в спині. Донька — якір: щодня о 18:30 з садочка. “Прийняти, що 23 лютого не повернеться, — ключ до адаптації”, — радить вона. Розчарування від російської мови в садку рве серце, але донати від матерів загиблих надихають. “Порятунок — це ланцюг, де копійка рятує життя”.
Вигорання чатує, але команда тримає. Родина загиблих Микити Рубана жертвувала з приміткою “За Лиса” — це паливо сильніше за втому.
Вплив: від волонтерки до рушія реформ
Ірина Гук — каталізатор змін у такмеді. Волонтери змусили армію перейти від радянщини до НАТО: турнікети замість джгутів, рюкзаки з 50+ items. Фонд не лише постачає, а навчає, стандартизує. У 2025–2026 тренд — РЕБ проти дронів, евако-машини для швидкості.
- Спільне навчання з ЗСУ: від новачків до профі.
- Глобальна мережа: США, Європа, локальні донори.
- Психологічна підтримка: історії рятунку як терапія.
Її робота — метафора лелеки: несе життя крізь бурю. Сьогодні, коли фронт кипить, Ірина планує нові хабби, бо війна не чекає. А її енергия запалює інших — від мам до бійців.