Степан Богданович Гавриш — постать, що пройшла вогонь і воду української історії, від скромних гуцульських гір до кабінетів найвищої влади. Народжений у селі Олешів на Івано-Франківщині 2 січня 1952 року, він виріс серед карпатських лісів, де воля до життя кується щоденною працею. Юрист з докторським ступенем, народний депутат двох скликань, віце-спікер Верховної Ради, представник кандидата у президенти 2004-го та перший заступник секретаря РНБО — його кар’єра нагадує гірський потік, що пробиває скелі, змінюючи русло залежно від обставин, але завжди прямуючи вперед.
У ті буремні часи Помаранчевої революції Гавриш опинився в епіцентрі подій як уповноважений представник Віктора Януковича в Центральній виборчій комісії. Саме він відстоював позицію влади перед тисячами протестувальників на Майдані, стверджуючи, що вибори були чесними. Пізніше, за президентства Віктора Ющенка, перейшов на державну службу, очоливши ключові напрями в Раді національної безпеки й оборони до 2011 року. Сьогодні, у 2026-му, 74-річний Гавриш залишається гострим аналітиком у соцмережах, де розбирає стратегії війни з Росією, закликаючи до рішучих перемог на фронті.
Його шлях — це не просто перелік посад, а мозаїка амбіцій, компромісів і незламності. Від токаря на заводі до професора права, від координатора парламентської більшості до коментатора геополітики — Гавриш уособлює ту Україну, що балансує між Заходом і Сходом, між реформами й стабільністю.
Раннє життя в гуцульському краї: корені сили
Село Олешів Тлумацького району — це край, де Карпати шепочуть давні легенди. Тут, у родині селян, 2 січня 1952 року з’явився на світ Степан Гавриш. Батьки жили скромно, з домогосподарства, як тисячі гуцулів, витягаючи з землі хліб і волю. Юний Степан рано відчув смак праці: після школи у 1968–1972 роках працював учнем токаря, токарем, техніком і старшим техніком в івано-франківському філіалі “Гіпромост”. Ці роки загартували характер — руки, що крутили метал, навчили наполегливості, яка згодом знадобиться в судах і парламентах.
Гуцульське дитинство подарувало не лише фізичну витривалість, а й культурний код: любов до рідної землі, повагу до традицій і гострий розум, що пронизує тумани гір. Саме звідси, з Карпат, Гавриш виніс філософію “активної центристської ліберальної позиції” — балансувати, не ламатися, рухатися вперед. Цей фундамент допоміг йому піднятися з робітничого цеху до вершин академії та політики.
Перехід від верстата до лекційниці став першим стрибком. У 1972-му Степан вступив до Харківського юридичного інституту на судово-прокурорський факультет, який закінчив з відзнакою у 1976-му. Аспірантура, захист кандидатської дисертації 1980 року про правові проблеми охорони довкілля — все це вело до докторського ступеня 1994-го на тему “Право народу України на безпечне природне довкілля”.
Академічна вершина: від викладача до доктора наук
Харківська юридична академія імені Ярослава Мудрого стала другою домівкою Гавриша. З 1979-го — асистент, старший викладач, доцент кафедри кримінального права. 1992-го — заступник декана слідчо-криміналістичного факультету. З 1995-го — професор, з 1996-го — звання професора. У 2004-му обраний академіком Національної академії правових наук України, а 2003-го — Заслужений юрист.
Його лекції полонили студентів не сухою теорією, а живими прикладами з практики. Гавриш автор понад 200 наукових праць, фокусувався на конституційному праві, екології, реформах. Паралельно будував бізнес: президент фірми “Глобус” (1992–1994), потім “Інюрполіс” (1994–1998). Ця юридична компанія стала трампліном — не лише заробітком, а й контактами в еліті. “Інюрполіс” обслуговував великі тендери, що пізніше вилізло в скандали, але тоді це був шлях від теорії до реалій пострадянської економіки.
Академічна кар’єра Гавриша — як міцний дуб у степу: коріння в науці, крона в практиці. Він не просто викладав право — творив його, готуючи реформи для майбутньої політики.
Вхід у велику гру: парламентські тріумфи 1998–2002
1998 рік став поворотним: Гавриш переміг на Чугуївському окрузі №176 з 40% голосів серед 18 кандидатів. Народний депутат III скликання, лідер групи “Відродження регіонів”, член комітету з енергетики. Швидко піднявся — 2000-го став 5-м заступником Голови ВР, змінивши Віктора Медведчука. Очолював комісії з конституційних змін, реформ.
2002-го — реванш: 64% на окрузі №177, нардеп IV скликання. Координатор більшості, голова “Демократичних ініціатив”. Автор 228 законодавчих актів, 82 стали законами: про судоустрій, статус суддів, вибори, пенсії, запобігання насильству в сім’ї. Гавриш — архітектор змін, що формували молоду демократію.
- Ключові ініціативи: Закон про судоустрій — основа незалежності судів.
- Конституційна реформа: Співголова комісії 2002-го, готував зміни після референдуму.
- Енергетика: Робота в комітеті з ядерної безпеки, Чорнобильська ТСК.
Ці успіхи не були випадковими — Гавриш майстерно маневрував між фракціями, будуючи мости. Після списків — вступне речення до переходу в національну безпеку.
Епіцентр революції: роль у президентських виборах 2004-го
Осінь 2004-го — пік напруги. Гавриш, як уповноважений Януковича в ЦВК, опинився під вогнем. 22 листопада, коли Майдан кипів, він заявив: революція не відбудеться, автобуси з “беркутом” — для захисту демократії. Обстоював перемогу Януковича, звинувачував опозицію в провокаціях, хакерських атаках на ЦВК. Верховний Суд скасував результати — Гавриш пішов у опозицію до помаранчевих, але зберіг вплив.
Цей період розколов еліту: для одних — захисник закону, для інших — соратник фальсифікаторів. Гавриш не відступив, ставши членом Вищої ради юстиції (2004–2010, призначений Кучмою). Його позиція — класичний центризм: держава понад усе, стабільність понад хаосом.
Після революції адаптувався блискавично: радник Ющенка з конституційних питань (2007), призначений суддею КС (не вступив через розпуск ВР). 2008-го — 1-й замсекретаря РНБО.
На варті безпеки: першість у Раді національної безпеки 2008–2011
У РНБО Гавриш розквітнув стратегом. Голова Міжвідомчої комісії з ВТС та експортного контролю, української частини групи Україна–НАТО з воєнної реформи. 2009-го — штаб з H1N1. Член держкомісії з НАТО, колегії Міненерго, наглядової “Укрекокомресурсів”.
| Посада | Період | Досягнення |
|---|---|---|
| 1-й замсекретаря РНБО | 2008–2011 | Реформи НАТО, експортний контроль |
| Голова комісії Україна–НАТО | 2008–2011 | Воєнна реформа |
| Штаб H1N1 | 2009 | Кризове реагування |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, file.liga.net.
Ці роки — пік влади: ордени “За заслуги” I–III ступенів, відзнаки СБУ, Міноборони. Звільнений Януковичем 2011-го, але не зламаний.
Повернення спроби: вибори 2012–2014 і громадська робота
2012-го балотувався самовисуванцем на №176 — програв Шенцеву (регіонал), скаржився на фальсифікації, згадували роздачу горілки. 2014-го — друге місце з 7,45%. Не прорвався, але залишився активним: президент “Асоціації платників податків” (до 2005), фонд “Берег надії”, “Харківське земляцтво”.
Громадська роль — його опора: голова Експертної ради з законодавства, Фонду культури Харківщини. Нагороди сипалися: “Слобожанська слава”, “Харків’янин ХХ століття”.
Сім’я — скеля за спиною
Двічі одружений. Перша дружина — Ольга Миколаївна, викладачка економіки, 30 років шлюбу. Друга — Інна Володимирівна, молодша на 20 років, теж економістка. Четверо дітей: доньки Тетяна (керує “Інюрполісом”, почесний консул Німеччини в Харкові з 2012-го), Мар’яна; сини Лука (нар. 2004), Марко. Онуки. Сім’я — не лише підтримка, а й бізнес-партнери: Тетяна в “Глобусі” ще студенткою.
Гавриш пишається нащадками: “Наші діти мусять бути кращими за нас”. Родина — як гуцульська хата: міцна, теплая, з видом на гори.
Цікаві факти про Степана Гавриша
- Написав роман Галицька сага. Між Габсбургами і Московією — історія роду на тлі Галичини, презентований на BookForum.
- У 2004-му заявив про хакерські атаки на ЦВК — перше кіберзвинувачення в виборах.
- Лицар ордену св. Володимира II ст. від УПЦ МП, але центрист у політиці.
- Активний у Instagram (@stepangavrysh52) і FB: у 2025-му аналізував поразки РФ, закликав до стратегічної перемоги.
- Почесний громадянин Чугуївщини, де перемагав з величезним відривом.
Ці штрихи роблять Гавриша не іконою, а живою людиною з пристрастями.
Сучасний Гавриш: голос аналітика у часи війни
У 2026-му Степан Гавриш — не відставник. У соцмережах розбирає фронт: “Лише перемога і супротив Росії дасть шанс на мир” (2025, ефір). Попереджає про складну зиму 2025-го, критикує ескалацію Путіна. За євроінтеграцію, реформи, НАТО. Ви не повірите, але гуцул з Карпат пророкує: домінування РФ — загроза Заходу, ядерний ризик турбує всіх.
Його девіз: будувати демократії, жити в них — як у “золотому мільярді”.
Гавриш коментує для Espreso, Novyny.live: кордон відкритий через агентуру 2019-го, потрібні ресурси для відбудови. Його аналізи — суміш досвіду РНБО й гуцульської мудрості: коротко, гостро, з оптимізмом.
Степан Гавриш продовжує плести нитки впливу — від академії до ефіру, нагадуючи, що Україна — це не лише фронт, а й стратегія на покоління вперед.