Олег Тістол — один із найяскравіших представників української нової хвилі, майстер необароко, чиї полотна пульсують барвами національних міфів, змішаних із пострадянським абсурдом. Народжений 25 серпня 1960 року у Врадіївці на Миколаївщині, він виріс у світі, де радянські стереотипи переплітаються з прагненням до автентичності, і перетворив це на потужний художній дискурс. Його проекти, як “Українські гроші” чи “Ю.Бе.Ка.”, не просто картини — це гострі коментарі до ідентичності, глобалізації та імперських тіней, що досі блукають нашою реальністю.
Тістол не зупиняється на живописі: графіка, інсталяції, об’єкти — усе слугує інструментом для деконструкції кліше. У 2025 році його ретроспектива “Тіні Імперіалу” у Mercury Art Center зібрала понад 300 робіт, ставши справжнім тріумфом, де минуле й сьогодення зіштовхуються з вибуховою силою. Цей художник не малює реальність — він її переосмислює, роблячи видимою приховану енергію культурних симулякрів.
Його шлях від провінційного хлопця до зірки Венеціанського бієнале — це історія наполегливості, де кожна робота стає актом бунту проти банальності. А тепер зануримося глибше в етапи цієї неймовірної еволюції.
Ранні роки: від Врадіївки до львівських ательє
Селище Врадіївка на Миколаївщині, де 25 серпня 1960-го з’явився на світ Олег Михайлович Тістол, здається тихим куточком степу, але саме там зародився його інтерес до образів. Батько, агроном Михайло Федорович, і мати Валентина Сергіївна, яка очолила обласне управління культури, створили атмосферу, де мистецтво не було абстракцією. Переїзд до Миколаєва 1970-го відкрив двері до дитячої художньої школи — там, у 1972-му, юний Олег першим мазком торкнувся полотна.
1974 рік став поворотним: вступ до Республіканської художньої середньої школи імені Тараса Шевченка в Києві на відділення живопису. Тут, серед амбітних однолітків, Тістол опанував основи, але провінційний акцент уже проступав у його ескізах — суміш народних мотивів і міського хаосу. Закінчивши школу 1978-го, він ненадовго поринув у рутину: працював художником-шрифтовиком у Миколаївському худфонді, малюючи вивіски, що й досі, мабуть, прикрашають старі будівлі.
Потім — Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв), де з 1979 по 1984-й Тістол шукав свій голос. Армія в 1984–1986 перервала навчання, але саме там, у Макарові-1, він зблизився з Костянтином Рєуновим — союзником у майбутніх авангардних експериментах. Ці роки загартували характер: від солдата до художника, що кидає виклик системі.
Перші кроки в мистецтві: народження постеклектизму
Кінець 1980-х — час вибуху для Тістола. 1988-го одружується з художницею Мариною Скугарєвою, і пара стає творчим тандемом. Того ж року — участь у радянсько-американській виставці “Совіарт”, знайомство з Дмитром Канторовим і стрибок до московського сквоту “Фурманний провулок”. Ольга Свіблова запрошує на презентації в Глазго, Рейк’явіку та Гельсінкі — перші міжнародні акорди.
З Рєуновим вони запускають програму “Вольова грань національного постеклектизму” — маніфест проти сірості, де бароко стає зброєю проти стереотипів. Ранні полотна, як “Возз’єднання” (1988) чи “Зиновій-Богдан Хмельницький” (1989), вибухові: надмірні жести, кричущі кольори, іронія над історичними іконами. Це не копіювання — це пародія, що оголює абсурдність міфів.
Переїзд до Києва 1993-го закріплює статус. Тістол уже не новачок: його бачать у PinchukArtCentre, а співпраця з Миколою Маценком народжує “Нацпром” — серію музеїв-симулякрів, де “Музей Ататюрка” чи “Музей України” глузують з національного брендингу.
Ключові проекти: від “Українських грошей” до “Тіней Імперіалу”
1984-й — старт легендарного “Проекту українських грошей”, що триває до 2001-го. Спершу офорти, потім монументальні панно: “Роксолана” (1995, 280×480 см, олія) — банкнота з легендарною полонянкою, де трафаретні орнаменти танцюють з портретом, створюючи ілюзію багатства. З Маценком проект еволюціонує в інсталяції, де гроші — метафора фальшивої ідентичності. Ця серія не просто арт-об’єкт — вона пророкує хаос гривні, змішуючи красу з цинізмом.
Цикл “Гори” (2002–2008) — вершини Синаю, Кавказу, Арарату, реалістично намальовані, але перехрещені трафаретами з пачок цигарок чи журналів. Це діалог локального з глобальним: гора як символ, що ламається під вагою комерції. “Національна географія” грає з обкладинками журналів — народи світу в стереотипах, де автентичність розчиняється в мас-медіа.
Після Помаранчевої революції 2004-го з’являється “TV + Реалізм”: пікселі теленовин на полотні, як “25.12.2009” (150×200 см). А “Ю.Бе.Ка.” (з 2006) — крихітний рай Криму з пальмами, чеками й листівками, що іронізує над “Третім Римом”. У 2025-му “Тіні Імперіалу” у Mercury Art Center — кульмінація: 300+ робіт, де імперські спадки оживають у бароковій пишноті, з акцентом на Крим (“Ай-Петрі”, 2022–2023).
Щоб краще орієнтуватися в еволюції, ось таблиця ключових проектів:
| Проект | Роки | Техніка та теми | Приклади робіт |
|---|---|---|---|
| Українські гроші | 1984–2001 | Офорти, панно, олія; симулякри валюти, національні міфи | Роксолана (1995) |
| Гори | 2002–2008 | Полотно, трафарети; стереотипи пейзажу | Арарат, Казбек |
| Нацпром | 1990-і–2000-і | Інсталяції, фото; фальшиві музеї | Музей Ататюрка |
| Ю.Бе.Ка. | 2006–дотепер | Акрил, принт; кримський рай-симулякр | Третій Рим (2009) |
Дані з uk.wikipedia.org та mercuryartcenter.com. Ці проекти показують, як Тістол еволюціонує від іронії до глибокого аналізу, роблячи кожну серію кроком уперед.
Стиль Тістола: необароко як зброя проти пострадянщини
Українське необароко Тістола — це не ретро, а вибухова суміш: барокова пишнота, поп-арт провокація, постмодерністський колаж. Його полотна переповнені — орнаменти рвуться з рам, кольори кричать, форми множаться, ніби в оргії стереотипів. Це реакція на “постсовок”, як сам каже в інтерв’ю: вулиці не модерністські, а завалені кліше.
Філософія проста, але гостра: симулякр — копія без оригіналу — править світом. Гроші, гори, пальми — усе фальшиве, але прекрасне в своїй фальші. Тістол не моралізує; він запрошує посміятися над абсурдом, а потім замислитися. Його інсталяції, як у “Худфонд” (2009) з Лопуховою, перетворюють радянські архіви на арт-об’єкти, де історія стає товаром.
- Яскравість кольорів: Неоновий хаос, що імітує ТБ чи рекламу, змушує очі танцювати.
- Трафарети й колаж: Готовий продукт, як у Воргола, але з українським присмаком — кобзарі поруч з пальмами.
- Надмірність: Бароко вчорашнього дня, де один мотив множиться до нескінченності, оголюючи порожнечу.
- Іронія: Гумор як щит — Хмельницький з булавами смішить, але ранить правдою.
Після списку стає зрозуміло: стиль Тістола — дзеркало України, де краса ховає травму. Він не уникає політики: підтримка Сенцова 2018-го, реакція на революції — усе пронизує творчість.
Цікаві факти про Олега Тістола
Ви не повірите, але Тістол колись мріяв стати дворником — у дитинстві малював вивіски, а не мріяв про бієнале. Його “Розмальовка” пішла з аукціону Sotheby’s у 2013-му за 34 850 фунтів — рекорд для тодішніх українців. У армії познайомився з майбутнім партнером Рєуновим, малюючи карикатури на начальство. “Тіні Імперіалу” 2025-го — не просто виставка, а подорож трьома поверхами будинку з Меркурієм, де імперські тіні оживають у 300 роботах. А ще: у 2026-му виходить монографія Олесі Авраменко “ТІСТОЛ” — перша повна хроніка генія.
Міжнародне визнання: від Сан-Паулу до Венеції
1994-й: 22-е Бієнале в Сан-Паулу з “17-е вересня” — Україна на карті світу. 1996 — Московське фотобієнале “Інтерфото”. Кульмінація — 49-е Венеціанське бієнале 2001-го, перший український національний проект. Роботи в колекціях: PinchukArtCentre, Нортона Доджа (США), Музею історії Москви, фонду Christoph Merian (Базель).
Аукціони люблять Тістола: Forbes називав одним із найуспішніших. У 2025-му — “Технологія” в Imagine Point (травень-червень), Toloka Gallery, Mistrika. Попереду — artist talk у Mercury 7 лютого 2026-го з презентацією монографії. Його присутність на глобальному ринку — доказ, що українське мистецтво не периферія.
Сучасний Тістол: у ритмі війни та відродження
Повномасштабне вторгнення 2022-го не зламало: серія “Ай-Петрі” з Києва — спогади про Крим, де пальми тепер символ опору. “Тіні Імперіалу” — розбір імперського спадку, актуальніший за ніколи. Тістол у інтерв’ю Harper’s Bazaar 2025-го говорить: “Я — лінза Всесвіту”, фокусуючи хаос у красу.
Його порада молодим: “Живіть у реальному світі, без брехні”. У 2026-му чекають нові проєкти — галереї шепочуть про повернення до “Нацпрому” з сучасним твістом. Тістол не стоїть на місці: кожен мазок — виклик часу, кожна інсталяція — маніфест свободи. Ця розмова з його світом триває, запрошуючи нас усіх у вир барокових фантазій.