Руслан Євгенович Щербань з’явився на світ 13 січня 1977 року в Донецьку, у родині, де амбіції перепліталися з небезпеками великого бізнесу. Син відомого олігарха та нардепа Євгена Щербаня та його дружини Надії, він став не просто спадкоємцем імперії, а й безпосереднім свідком жахливої трагедії 3 листопада 1996-го, коли в Донецькому аеропорту кілерським пострілами обірвалися життя батьків. Цей день назавжди розділив його біографію на “до” і “після”, змусивши з юних років брати відповідальність за родинні активи, політику та власне виживання в хаосі 90-х.
Сьогодні Руслан Щербань – ексдепутат Донецької обласної ради, бізнесмен із досвідом у фінансах і виробництві, голова благодійного фонду на честь батька. Його шлях сповнений драматичних поворотів: від комерційного директора регіональних об’єднань до наглядової ради проблемного банку “Капітал”, від гучних свідчень у справі про вбивство до тихої боротьби за справедливість. За даними liga.net, він поєднував політику з бізнесом у Волноваському районі, де колись проживав, а з початком конфлікту на Донбасі відійшов від публічності, зосередившись на приватних справах.
Така біографія приковує увагу: як вижити після п’яти замахів, зберегти родинний спадок і не втратити людяність у вихорі подій? Руслан не раз ділився спогадами, розкриваючи шари болю, помсти та надії, що робить його історію уроком стійкості для українців.
Раннє дитинство серед шахт і амбіцій
Донецьк 80-х – це гули шахт, запах вугілля й перші бізнес-епопеї батька, який піднявся від простого інженера до голови корпорації “Атон”. Євген Щербань будував імперію з нуля: від видобутку до металургії, залучаючи партнерів на кшталт Ріната Ахметова. Руслан, ще школярем, супроводжував батька на зустрічі, сідав за кермо машини, поки той відпочивав. “Отець брав мене всюди з 12-13 років”, – згадував він у розмові з Дмитром Гордоном.
Родина жила розкішно, але напружено: конфлікти з конкурентами вже назрівали. Надія Щербань, мати Руслана, керувала фінансами, забезпечуючи стабільність. Брати – старший Євген та молодший Женя – росли в атмосфері, де бізнес став синонімом небезпеки. Ці роки сформували характер Руслана: практичний, обережний, з інстинктом виживальця.
Коли трагедія 1996-го вдарила блискавкою, 19-річний хлопець опинився сам на сам з реальністю. Бізнес розграбували за місяці, активи заблокували, друзі зникли. Лише Ахметов та Йосип Кобзон простягнули руку допомоги, як сам Руслан визнавав пізніше.
Момент, що змінив усе: свідок у Донецькому аеропорту
3 листопада 1996-го літак з Москви сідає в Донецьку. Євген Щербань виходить з дружиною, поруч сини. Раптові постріли з “Калашникова” – і світ руйнується. Руслан бачить, як по його руках течуть мізки батька. “Я відчув, як з людини йде душа”, – ці слова з інтерв’ю Гордону врізалися в пам’ять тисячам глядачів.
Вадим Болотських і Георгій Зангеліді – кілерська група. Руслан впізнав їх у суді 2003-го. Він місяць не говорив ні з ким, молодший брат Женя в Америці перестав спілкуватися, потребуючи річного лікування у психолога. Ця травма – не просто спогад, а шрам, що пульсує досі. П’ять замахів на Руслана після того лише загартували: від стрілянини до пасток на полюванні.
Слідство тягнулося роками. Руслан наполягав: це політика, конфлікти з Лазаренком через газові схеми та борг у 50 мільйонів доларів. Батько планував зустріч із прем’єром 4 листопада – і не дожив.
Освіта та перші кроки в дорослому світі
Попри хаос, Руслан не здався. Донецький національний університет дав політологічну базу, університет економіки та права – фінансові знання. Ці дипломи стали фундаментом для входу в бізнес: комерційний директор ТОВ “Донецьке регіональне виробниче об’єднання «Центр»”, де він керував виробництвом і логістикою.
Спадщина “Атон” – сотні підприємств, ISD – розпорошилася. Руслан з братами намагалися втримати, але рейдерство й суди забрали все. Залишилося брати нове: Волноваська райрада, де він представляв інтереси громади, борючись за бюджети й інфраструктуру.
Його стиль – прагматичний. Не пафосні обіцянки, а реальні проєкти: дороги, школи, робочі місця. Це привабило виборців у 2010-му.
Політична кар’єра на Донбасі
31 жовтня 2010-го – перемога за списком Партії регіонів у Донецькій облраді. Руслан у комісії з бюджету й фінансів, де відстоював промисловість регіону. Раніше – депутат Волноваської райради з села Червоне.
Політика для нього – продовження бізнесу батька. Він балотувався в нардепи 2019-го по 60 округу (Волновага), але не пройшов. Критикував центр за популізм: “Верховна Рада повинна перейти від гучних слів до реальних дій”, – заявляв у 2012-му.
Після 2014-го сесії облради в окупованому Донецьку стали неможливими. Руслан відійшов, зосередившись на підконтрольних територіях. Конфлікт розірвав зв’язки, але не дух.
- Ключові ролі: Депутат облради VI скликання, голова бюджетної комісії – впливав на розподіл мільйонів для Донбасу.
- Волноваський період: Лобіював інвестиції в агро й промисловість, створюючи сотні робочих місць.
- Балотування 2019: Самовисуванець, фокус на економіку окупаційно постраждалих районів.
Ці кроки показують: політика для Руслана – інструмент захисту регіону, а не сходинка до влади.
Бізнесові баталії: банк “Капітал” та спадщина
Одним із яскравих епізодів – голова наглядової ради АКБ “Капітал”. Руслан володів 34% акцій напряму й опосередковано. Банк обслуговував донецький бізнес, але 2015-го НБУ визнав неплатоспроможним через активи. Верховний Суд двічі підтвердив ліквідацію (2022).
Руслан оскаржував: судова епопея тягнулася роками. Це не просто банк – символ боротьби за родинні гроші. Після “Атон” він створив нові структури, як ФПК “Капітал” у Києві (засновник станом на 2025).
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 1996 | Спадщина “Атон” | Розграбування активів після вбивства. |
| 2000-і | ТОВ “Центр” | Комерційний директор, виробництво. |
| 2012 | АКБ “Капітал” | Голова НС, 34% акцій. |
| 2015 | Ліквідація банку | Рішення НБУ, оскарження в судах. |
| 2025 | ФПК “Капітал” | Засновник у Києві. |
Джерела даних: liga.net, youcontrol.com.ua.
Бізнес Руслана – це виживання: від донецьких заводів до київських холдингів. Він не хизується статками, а фокусується на стабільності.
Справа Щербаня: правда через роки
2012-й: лист послу США Джону Теффту з звинуваченнями Тимошенко й Лазаренка. Руслан стверджував: газові схеми, борг 50 млн. Прес-конференція шокувала, але доказів забракло. Геннадій Москаль звинувачував у тиску через інцидент з Дроздовим (18 лютого, полювання біля Слов’янська – прокуратура закрила справу).
2020-й поворот у Гордоні: “Лазаренко – замовник, Тимошенко ні”. Руслан критикував фільм “Спадкоємець” брата Євгена, виграв суд за ефірний час (2021). Справа жевріє: кілер Болотських розплакався в тюрмі, зізнаючись сину жертви.
Ця боротьба – не помста, а пошук істини. Руслан став мостом між минулим і сьогоденням.
Благодійність: фонд у серці Донбасу
Обласний БФ імені Євгена Щербаня – його гордість. Допомога шахтарям, школам, хворим. Навіть після окупації фонд працює, підтримуючи переселенців і ветеранів.
Руслан інвестує в освіту й медицину Волноващини. Це не піар – спадщина батька, який будував лікарні. Фонд пережив кризи, ставши оплотом для тисяч.
- Медична допомога: обладнання для лікарень Донбасу.
- Освіта: стипендії для студентів ДонНУ.
- Соціалка: підтримка сімей загиблих.
Така діяльність робить Руслана не просто бізнесменом, а частиною громади.
Цікаві факти з життя Руслана Щербаня
- Пережив п’ять розстрілів, включно з пастками на дорогах 90-х.
- Член Хаммер-центру поряд з Повалій та Пономарьовим – рідкісний зріз еліти.
- Зустріч з кілером Болотських у 2012-му: той розплакався, як дитина.
- Ахметов і Кобзон – єдині, хто не відвернулися після 1996-го.
- Балотувався самовисуванцем 2019-го, фокусуючись на дефіциті бюджету.
Ці деталі додають кольору постаті, показуючи людину за маскою політика.
Сьогодення та уроки для майбутнього
Після 2014-го Руслан оселився в підконтрольних районах, веде бізнес тихо. ФПК “Капітал” у Києві – знак адаптації. Конфлікт забрав Донецьк, але не амбіції: він радить молодим уникати помилок 90-х, інвестувати в людей.
Його історія – метафора Донбасу: з руїн постає сила. Руслан Щербань продовжує боротися – за пам’ять, справедливість, майбутнє. А що чекає попереду? Тільки час покаже, бо такі постаті не зникають, вони трансформуються.