Ірина Дерюгіна: королева стрічок і м’ячів

Київські вечори 1970-х наповнювалися шелестом стрічок і блиском м’ячів, коли Ірина Дерюгіна, тендітна дівчина з родини олімпійських легенд, завойовувала серця глядачів. Двічі абсолютна чемпіонка світу з художньої гімнастики – єдина в історії СРСР, хто досяг такого вершини. Її рухи, наче вихор грації, поєднували балетну витонченість з атлетичною силою, роблячи кожен елемент незабутнім. Сьогодні, у 68 років, вона не просто тренерка, а президентка Федерації гімнастики України, головна наставниця збірної, чий вплив на спорт відчувається від київських залів до світових арен.

Засновниця легендарної школи Дерюгіних разом із матір’ю Альбіною, Ірина виростила покоління чемпіонок, які принесли Україні олімпійське золото та понад 120 медалей. Її життя – це мозаїка тріумфів і випробувань: від золотих медалей у Токіо-1979 до гучних скандалів на міжнародній арені. Дерюгіна не зупиняється, ведучи українську гімнастику крізь виклики війни та глобальних змін, доводячи, що справжня сила ховається в наполегливості.

Спортивна династія: корені успіху

У серці Києва, де Дніпро шепоче таємниці, 11 січня 1958 року з’явилася Ірина Іванівна Дерюгіна. Батько, Іван Костянтинович Дерюгін, сяяв золотом Олімпіади-1952 у Гельсінкі з п’ятиборства – дисципліни, де витривалість межує з подвигом. Мати, Альбіна Миколаївна, вже тоді закладала основи художньої гімнастики в Україні, перетворюючи прості рухи на мистецтво. Ця родина не просто любила спорт – вона жила ним, як повітрям.

З раннього дитинства Ірина кружляла в залі під пильним оком матері. У 10 років двері Київського хореографічного училища відчинилися перед нею, де балетні па злилися з гімнастичними елементами. “Гімнастика – це не просто спорт, це поезія тіла”, – згадувала вона згодом. До 14 років талановита киянка потрапила до збірної СРСР, де конкуренція палала, наче вогонь. Київський державний інститут фізичної культури, який вона опанувала між 1976 і 1980 роками, став фундаментом для наукового підходу до тренувань.

Ця династія передала не лише гени, а й філософію: біль – це сходинка до вершин. Альбіна, Герой України, померла 2023 року, залишивши спадщину, яку Ірина примножує щодня.

Золоті роки: вершини майстерності

1972 рік став стартом блискучої ери. У 14-річному віці Дерюгіна дебютувала у збірній СРСР, де її стиль – суміш радянської сили й української душі – вирізнявся серед конкуренток. Перша перемога на чемпіонаті СРСР припала на 16 років: абсолютна першість, що змусила суддів затамувати подих.

Світова слава прийшла 1977-го в Токіо. Абсолютна чемпіонка світу в усіх чотирьох видах – скакалка, м’яч, булава, стрічка. Наступного року – “золото” Європи в алл-раунді. А 1979-го, у Копенгагені, повторний тріумф: ще одна абсолютна перемога на ЧС. Єдина радянська гімнастка з двома такими титулами – факт, що входить в аннали спорту. П’ятиразова абсолютна чемпіонка СРСР, стільки ж – на Кубку країни. Спартакіада-1979 додала лаврів.

Рік	Змагання	Досягнення
1975	ЧСРСР	Абсолютна переможниця
1977	ЧС (Токіо)	Абсолютна чемпионка
1978	ЧЕ	Золото алл-раунду
1979	ЧС (Копенгаген), Спартакіада	Абсолютні перемоги

Джерела даних: uk.wikipedia.org, ugf.org.ua. Ця таблиця ілюструє пік форми, коли Дерюгіна виконувала елементи, названі на її честь – як “Дерюгіна” з м’ячем. Кар’єра завершилася 1982-го у 24 роки, але естафету підхопила тренерська стежка.

Школа Дерюгіних: кузня олімпійських зірок

Разом з Альбіною вони заснували школу 1970-х, що нині об’єднує 450 юних талантів у Києві. Тут гімнастика – не хобі, а покликання. Методи Дерюгіної поєднують балет, акробатику й психологію: тренування по 8 годин, фокус на виразності. “Кожна гімнастка – унікальна картина”, – її кредо.

Школа пережила дискваліфікації, війну, але цвіте. У 2025-му команда здобула клубний чемпіонат світу в Японії – тріумф, що надихає. Турнір “Кубок Дерюгіної” щороку збирає еліту, перетворюючи Київ на столицю гімнастики.

Вихованки, що сяють золотом

Список учнів – галерея легенд. Ось ключові:

• Олександра Тимошенко: Олімпійська чемпіонка-1988 (Сеул), перше золото України в гімнастиці.
• Оксана Скалдіна: Олімпійська чемпіонка-1992 (Барселона) у групових.
• Тамара Єрошина (Єрофеєва): Багаторазова призерка ЧС, майстриня стрічок.
• Ганна Безсонова: “Срібло” ОІ-2004, 2-е місце ЧС-2001, понад 20 медалей.
• Олена Витриченко: Героїня скандалу-2000, але зірка алл-раунду.

Загалом: 2 олімпійські чемпионки, 11 – світу, 120 золотих. Ці історії – про сльози на тренуваннях і радість подіуму, де Дерюгіна шепоче: “Ти можеш більше”.

Суддівські баталії: тіні на славі

З 1985-го – міжнародний суддя FIG, 1988-1992 – техкомітет. Але 2000-й у Сарагосі (ЧЕ) став чорною плямою: занижені оцінки Олені Витриченко, дискваліфікація 6 суддів, включно з Іриною, на рік. Перший прецедент у історії.

2008-й гірший: звинувачення в маніпуляціях, підкупі – 8 років бану, скорочено до 4-х апеляцією. Дерюгіна назвала це “політикою”. Повернулася тренеркою, доводячи силу характером.

Особисте життя: любов, розлуки й нові горизонти

1980-го травма коліна звела з Олегом Блохіним – знаковим футболістом. Шлюб тривав 20 років, народила доньку Ірину (1983), нині директорку школи. Розлучення 2000-го через його нову сім’ю та її поїздки. “У нього народилися діти”, – відверто зізналася 2026-го в інтерв’ю. Залишилися бізнес-партнерами в будівництві. Суд з Анжелою Блохіною за квартиру у 2025-му – ще один поворот.

Другий шлюб назвала “помилкою”. Третій? У 68 говорить: “Я сказала – і точка”. Сила в незалежності.

Лідерство в еру змін: 2020-2026

Президентка Федерації гімнастики України, головна тренерка збірної. Орден “За заслуги” II ст. (2021), княгині Ольги I ст. (2016). У 2025-му – премія за внесок, школа тріумфує в Азії.

Війна загартувала: “Росіяни – звірі”, – 2026-го про контакти з Аліною Кабаєвою. Загрожує бойкотом нейтральним атлетам. Україна тримається, бо Дерюгіна веде вперед.

Її стрічка все ще лине в повітрі, надихаючи нові покоління. Гімнастика з Дерюгіною – це не кінець, а вічний політ.