Дмитро Анатолійович Медведєв – фігура, яка пройшла шлях від скромного ленінградського юриста до заступника голови Ради безпеки Російської Федерації. Народжений у серпневому Ленінграді 14 вересня 1965 року, він очолював уряд країни з 2012-го по 2020-й, а перед тим правив як третій президент Росії у 2008–2012 роках. Сьогодні, у 2026-му, його гучні заяви в Telegram про “повне знищення” опонентів і жорсткі погрози Заходу роблять його одним із найгостріших голосів кремлівської риторики.
Його кар’єра – це вихор подій, де тихий викладач раптом опиняється в епіцентрі влади поруч із Володимиром Путіним. Тандемократія, модернізаційні гасла, протести на Болотній – все це вплелося в його долю, перетворивши на символ еволюції від “ліберального” реформатора до безкомпромісного яструба. Актуальні дані з офіційних джерел, як uk.wikipedia.org, підтверджують: з 16 січня 2020 року він посідає ключову посаду в Радбезі, впливаючи на безпекову політику РФ.
Та за кулісами ховається не лише політик, а й фанат важкого року, колекціонер вінілу й любитель яблучної техніки. Розберемося, як цей чоловік зрістів 163 сантиметри змінив хід російської історії, і чому його слова досі гримлять на весь світ.
Ранні роки: Ленінградські корені скромного генія
У копіткому ритмі ленінградських дворів, де осінній туман змішується з ароматом свіжого хліба з пекарень, виріс Дмитро Медведєв. Син професора технологічного інституту Анатолія Опанасовича, який пішов із життя 2004-го, та філологині Юлії Веніамінівни, хлопець з дитинства вбирав атмосферу інтелектуального середовища. Школа №305 у Купчиному стала першим випробуванням – там він не просто вчився, а й формував характер, що згодом витримає вир політики.
У 1982-му юний Дмитро вступає на юридичний факультет Ленінградського державного університету – того самого, де викладав Анатолій Собчак. Лаборантська робота в 1982–1983 роках, підробіток прибиральником за 120 рублів на місяць плюс стипендія – це не гламур, а реалії перебудови. Закінчивши університет у 1987-му з відзнакою, він одразу йде в аспірантуру, захищає кандидатську з цивільного права 1990-го. Доцентом у СПбДУ він пропрацює до 1999-го, паралельно пишучи підручник, що розійдеться тиражем у 15 мільйонів і принесе премію уряду РФ 2001-го.
Ці роки – не просто фон, а фундамент. Тут формується стиль: точний, юридичний, з ноткою петербурзької витонченості. Без зайвої помпезності, але з твердим поглядом на майбутнє.
Зустріч із Путіним: народження петербурзької команди
Доля повернулася ключем у 1990-му, коли Медведєв став радником у Ленінградській міській Раді, а згодом – експертом комітету з зовнішніх зв’язків мерії під керівництвом Путіна та Собчака. Це був час хаосу 90-х: розпад СРСР, вуличні барикади, гіперінфляція. Дмитро, разом з Олексієм Міллером, ковався в цій печі, навчаючись маневрувати між кланами.
Переїзд до Москви 1999-го – як стрибок у прірву. Спочатку заступник керівника апарату уряду, потім адміністрація президента. 2000-й: голова ради директорів “Газпрому” – газовий гігант стає трампліном. Керівник Адміністрації президента 2003–2005, перший віце-прем’єр із 14 листопада 2005-го. Путін бачить у ньому не просто виконавця, а спадкоємця – тихого, лояльного, з юридичним розумом.
Цей дует – Путін-Медведєв – народився не з нізвідки. Петербургська школа, де виживають сильніші, зцементувала зв’язок міцнішим за сталь.
Президентське сходження: модернізація чи тінь Путіна?
2 березня 2008-го вибори приносять перемогу з 70,28% голосів – рекорд для пострадянської Росії. Інавгурація 7 травня: наймолодший президент сучасної РФ у 42 роки. Гасло “Росія, вперед!” лунає слоганом модернізації – Сколково, нанотехнології, боротьба з корупцією. Антикорупційна рада в травні 2008-го, закон про поліцію 2011-го, реформа МВС з ліквідацією міліції.
Але серпень 2008-го гримить війною з Грузією: визнання Абхазії та Осетії 26 серпня, план Саркозі. Фінансова криза? Стабілізаційний фонд рятує. Конституційні зміни подовжують терміни влади – з 4 до 6 років. Тандемократія: Путін прем’єр, Медведєв президент. Критики шепотіли про “маріонетку”, але реформи йшли: скорочення армії до мільйона, нова START з Обамою 2010-го.
- Ключові реформи: Ліквідація міліції (1 березня 2011), антикорупційний план (липень 2008).
- Зовнішня політика: Митний союз з Білоруссю та Казахстаном (з 1 січня 2010).
- Соціалка: Пенсійні ініціативи, що проростуть скандалами пізніше.
Цей період – як весняний льодохід: поверхня блищить реформами, під нею – течії влади. Медведєв пробував лівий поворот, але тінь Путіна завжди поруч.
Прем’єрські будні: протести й економічні бурі
7 травня 2012-го ролі міняються: Путін президент, Медведєв прем’єр. Затверджений Держдумою 8 травня, голова “Єдиної Росії” з 26 травня. Чотири роки відносного спокою, та 2011–2012 приносять Болотну: протести проти фальсифікацій. “Грошей немає, але ви тримайтеся” – фраза з 2016-го стає мемом, символом відірваності.
Перепризначений 2018-го, але пенсійна реформа (з 1 січня 2019-го, поступове підвищення до 65 років) і ПДВ до 20% (з 2019-го) розпалюють вогонь. Відставка уряду 15 січня 2020-го після послання Путіна – як грім з ясного неба. lb.ua фіксує: це кінець прем’єрства, початок нової ери.
| Посада | Період | Ключова подія |
|---|---|---|
| Президент РФ | 2008–2012 | Війна з Грузією |
| Голова уряду РФ | 2012–2020 | Пенсійна реформа |
| Заступник голови Радбезу РФ | з 2020 | Telegram-погрози |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, lb.ua. Ця таблиця ілюструє стрімкий підйом і трансформацію ролей.
Радбез і Telegram: від модернізатора до яструба
З 16 січня 2020-го – заступник голови Радбезу. Після 24 лютого 2022-го риторика радикалізується: Україна – “Малоросія”, Київ – “російське місто”. У Telegram (канал @damedvedev) – потік: “повне знищення”, погрози НАТО, мрії про анексію Фінляндії чи Грузії. 2025-го Трамп називає його “дурною людиною”, Рубіо – “не рішенням”. У 2026-му: відповіді Зеленському, заяви про “ядерний договір” і Венесуелу.
“Зима близько” – його слова про Україну в лютому 2026-го стали новим тригером напруги. Ця еволюція – як метаморфоза метелика, тільки в зворотний бік: від надії до гніву.
Перший замголови ВПК з 26 грудня 2022-го – куратор озброєнь. Санкції від ЄС, США, Великобританії, Канади, Японії – з 2022-го. СБУ в розшук за посягання на Україну.
Цікаві факти про Дмитра Анатолійовича Медведєва
- Колекціонує вініл Deep Purple – повний сет альбомів, фанат Black Sabbath і Led Zeppelin з юності.
- Перший російський лідер з відео-блогом на kremlin.ru; обожнює Apple – iPhone, MacBook ще до офіційного продажу в РФ.
- Зріст 163 см – найнижчий серед сучасних глав РФ, але переміг у важкій атлетиці на університеті.
- Кот Дорофій (нева-мaskerade) і собаки – Деніел, Джолі, Алду; акторство сина Іллі в “Єралаші”.
- Поховав шкідливу звичку: курив 5-7 сигарет на день у студентські роки, кинув заради здоров’я.
Ці штрихи роблять образ живим – не просто чиновник, а людина з пристрастями.
Особисте життя: родина, рок і фотоапарати
Світлана Лінник, шкільна подруга, стала дружиною – шлюб міцний, як петербурзький граніт. Син Ілля, 1995-го, випускник МДІМО, в бізнесі: вино “Скелястий берег”, санкції США/Канади. Родина – опора, хоч розслідування Навального (“Він вам не Дімон”, 2017) кинуло тінь: маєтки, яхти, ферми за мільярди рублів.
Хобі оживають образ: біг на доріжці, шахи, фотографія від Smena-8M до Leica. Рок-концерти, футбол “Зеніту” – це його втеча від Кремля. РПЦ хрестить у 23, буддисти вшановують як Тара.
- Шкільний роман із Світланою – класика.
- Син у “Єралаші” – родинний телевізійний дебют.
- Колекція вінілу – тисячі платівок, спадок 70-х.
Такі деталі показують: за владою – звичайна душа, хоч і в елітному антуражі.
Контроверсії: від “Дімона” до санкцій
Фільм Навального 2017-го вибухнув протестами в 100 містах: палаци, яхти “Universe” за 100 млн доларів. “Дімон” – мем, що прилип. Пенсійна реформа – масові мітинги. Антиукраїнські випади: “ліквідація України”, мапи з анексією. Санкції множаться, розшук СБУ з 2022-го.
Його Telegram – арена, де слова летять кулями, провокуючи реакції від Трампа до Зеленського. Це не просто скандали – це дзеркало кремлівських настроїв 2026-го.
Нагороди сяють: повний кавалер ордена “За заслуги перед Батьківщиною”, полковник запасу. Але тінь корупції й агресії затьмарює блиск. Його шлях нагадує гірську стежку: вершини слави, прірви критики, і попереду – туман невідомості.