Симон Петлюра, легендарний головний отаман УНР, знайшов вічний спочинок на цвинтарі Монпарнас у серці Парижа. Цей некрополь у 14-му окрузі міста став останнім притулком не лише для нього, а й для дружини Ольги та доньки Лесі. Проста, але вражаюча могила на ділянці №11 привертає увагу тисяч українців, які щороку приходять сюди з квітами та молитвами.
25 травня 1926 року кулі Самуїла Шварцбарда обірвали життя борця за українську незалежність на бульварі Сен-Мішель. А вже за п’ять днів, 30 травня, труну з тілом опустили в землю французького кладовища. Цей момент став символом незламності – тисячі емігрантів схиляли голови перед прапором УНР, що вкривав останки.
Могила Петлюри стоїть непорушно й досі, оточена тінями геніїв літератури та мистецтва. Тут переплітаються українська доля з європейською історією, а тихі алеї шепочуть про боротьбу, яка не вщухла й через століття.
Симон Петлюра: від полтавського хлопця до лідера нації
Уявіть Полтаву 1879 року – місто, де народився Семен Васильович Петлюра, згодом Симон. Нащадок козаків, він ріс у атмосфері революційних ідей, став семінаристом, а потім журналістом і театральним критиком. Перша світова війна кинула його в вир подій: від генерального секретаря з військових справ у Центральній Раді до диктатора Директорії УНР у 1919-му.
Петлюра командував арміями проти більшовиків, підписав Варшавський договір з Польщею, мріючи про спільний наступ на Київ. Поразки змусили емігрувати – спершу до Польщі, з 1924-го оселився в Парижі. Тут, у скромній квартирі на rue du Louvre, він видавав газету “Тризуб” і плів антирадянські мережі. Його постать досі викликає суперечки: герой для одних, контроверсійна фігура для інших, але без сумніву – ключовий гравець у боротьбі за державність.
Життя в еміграції було тихим, але напруженим. Петлюра ходив без охорони, довіряючи паризьким вулицям. Саме ця довірливість стала фатальною.
Останні хвилини: вбивство на паризькій бруківці
Ранок 25 травня 1926-го. Петлюра з дружиною Ольгою прогулюється бульваром Сен-Мішель. Зупиняються біля книгарні на розі rue Racine. Раптом Шварцбард, єврей-анархіст з України, агент радянських спецслужб, вистрілює сім куль. Отаман падає, Ольга кричить по допомогу. Його везуть до лікарні Charité, але лікарі лише розводять руками – смерть настала о 18:45.
Суд над вбивцею став сенсацією. Шварцбард виправдовувався “помстою за погроми”, але Петлюра ніколи не наказував їх. Процес висвітлювали світові газети, а вирок – довічне ув’язнення – швидко скасували за тиждень. Ця трагедія підкреслила вразливість української еміграції перед радянським терором.
Тіло не торкалися бальзамуванням – за заповітом, прості похорони. Але Париж вибухнув скорботою.
Грандіозна церемонія прощання: тисячі голосів єдності
28 травня панахида в церкві Святого Миколая. Потім кортеж до кладовища. Труна на лафеті, вкрита синьо-жовтим прапором, шабля отамана зверху. За нею – делегації з усієї Європи: поляки, французькі політики, тисячі українців. Жінки в чорному, чоловіки з тризубами – картина, гідна історичної картини.
На Монпарнасі коротка літургія. Без промов, лише молитви. Труну опустили в просту могилу. Емігранти зібрали кошти на пам’ятник – гранітний обеліск з хрестом і написом українською. Церемонія стала актом опору: радянські агенти не змогли затьмарити цей день.
Цей похорон перевершив багато європейських – відгомін дійшов до Америки, де українці молилися паралельно.
Сімейна могила: долі Ольги та Лесі Петлюр
Поруч з Симоном поховані найближчі. Ольга Опанасівна, його цивільна дружина з 1910-го, пережила чоловіка на 33 роки. Померла 23 листопада 1959-го від хвороби, знайшовши спокій біля коханого. Вона підтримувала емігрантські справи, доглядала дочку.
Леся, народжена 1911-го в Москві, стала поетесою. Її вірші – крик душі української дівчини в еміграції. Туберкульоз забрав її 16 листопада 1941-го в Камбо-ле-Бен, але прах перевезли на Монпарнас. Могила об’єднує родину: скромний надгробок з фотографіями, квіти від відвідувачів.
Ця сімейна крипта – нагадування про особисті жертви за ідею. Ольга пережила окупацію, Леся – війну, але жодна не зламалася.
Цвинтар Монпарнас: некрополь, де сплять генії
Заснований 1824-го на колишніх фермах, Монпарнас розкинувся на 18 гектарах. Тут понад 35 тисяч могил – від Сартра з Бовуар до Беккета й Бодлера. Політики як Петлюра сусідять з художниками: Гі де Мопассан, Каміль Сен-Санс, навіть автор Статуї Свободи Бартольді.
Алеї з скульптурами, панорами з вежі Монпарнас – це не просто кладовище, а відкритий музей. Петлюрова ділянка №11 тиха, але магнітна для українців. Кожен камінь шепоче історії: від революцій до модернізму.
Порівняйте з Пер-Лашез – Монпарнас інтимніший, менш туристичний, але не менш легендарний. Тут смерть оживає в мистецтві.
| Відома особа | Сфера | Чому поруч з Петлюрою? |
|---|---|---|
| Жан-Поль Сартр | Філософ | Сусіди в некрополі ідей |
| Сімона де Бовуар | Письменниця | Фемінізм і боротьба |
| Семюел Беккет | Драматург | Ірландська еміграція |
Джерела даних: uk.wikipedia.org (сторінка Цвинтар Монпарнас).
Вшанування через бурі часу: від панахид до візитів лідерів
Щороку 25 травня – панахида. У 2007-му Віктор Ющенко поклав квіти, у 2015-му українці з Парижа молилися масово. 2020-го, попри карантин, диаспора зібралася. Бібліотека імені Петлюри в Парижі опікується могилою – чистить, ремонтує.
Не обійшлося без вандалізму: у 2003-му осквернили, у 2009-му радянські симпатики намагалися. Але українці відновлювали – символ непереможності. У 2021-му, під час війни, панахида стала актом солідарності.
Сучасні українці, особливо після 2022-го, бачать у Петлюрі прототип боротьби. 152 бригада ЗСУ носить його ім’я з 2025-го – зв’язок живий.
Цікаві факти про могилу та цвинтар
- Могила Петлюри – єдина українська “святиня” в Парижі, де поховані й Махно неподалік.
- На Монпарнасі знімали сцени для фільмів – некрополь як зірка кіно.
- Леся Петлюра писала вірші французькою, її поезія видана посмертно.
- У 1926-му на похоронах були представники 12 країн – рекорд для емігранта.
- Цвинтар пережив революції, але Петлюрова могила стоїть без змін з 1926-го.
Ці деталі роблять візит незабутнім. Беріть карту цвинтаря – пошуки самі по собі пригода.
Чи повернеться Петлюра додому? Ідеї та реалії
Пропозиції перепоховати лунали роками – від 2013-го у Львові планували пантеон для героїв УНР. Політики як Кириленко 2015-го закликали. Але Франція не віддає: могила під охороною, диаспора проти – “Париж став його домом”.
У 2020-х, з війною, тема загострилася. Та консенсус: нехай спочиває там, де боровся. Барельєфи в Україні, пам’ятники – кращий пам’ятник.
Монпарнас лишається мостом: від минулого до сучасної боротьби. Квіти на могилі – знак, що Петлюра з нами.
Українці Парижа кажуть: “Він обрав Францію, але серце в Києві”.
Подорож до могили – паломництво. З бульвару Едгар Кіне, 3 – прямісінько до ділянки 11. Тихі алеї, шепіт вітру – і ти розумієш: історія не в музеях, а тут, під гранітом.