Літнє сонце Кутаїсі 1911 року палило нещадно, але в маленькій кімнаті грузинського будинку Леся Українка творила свій шедевр. “Лісова пісня”, драма-феєрія, що оживила волинські хащі, народилася саме там, у серпні спекотного літа, за неймовірні десять-дванадцять днів. Чорновий варіант завершила 25 липня, а доопрацювання затягнулися до жовтня в сусідній Хоні. Цей твір, пронизаний тугою за рідними лісами, став гімном незламній душі поетеси, яка, попри хворобу, вилила на папір казку про Мавку й Лукаша.
Кутаїсі, мальовниче місто на річці Ріоні, стало несподіваним при stanом натхнення для Лесі. Вона приїхала туди на лікування – туберкульоз кісток мучив нестерпно, змушуючи шукати м’який клімат Кавказу. Але замість спокою прийшов вир емоцій: дощі поливали вулиці, нагадуючи волинські тумани, а в уяві прокинулися спогади про Полісся. Леся писала листа сестрі Ользі: “Писала я її дуже недовго, 10–12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій”. Після цього вона довго приходила до тями, бо творчий екстаз виснажував сили.
Туга за Україною пульсувала в кожному рядку. Леся не бачила Волині з 1907-го, але її ліси, озера й легенди про мавок жили в серці. У листі до матері від 2 січня 1912-го вона зізналася: “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними”. Так, “Лісова пісня” – не просто п’єса, а мостиком через тисячі кілометрів, де грузинські краєвиди злилися з образами Колодяжного й Нечимного озера.
Грузинський період: Кутаїсі як колискa шедевра
Уявіть: 1911 рік, Леся Українка з чоловіком Климентом Квіткою мандрує Грузією. З Єгипту, де лікувалася взимку, вони перебираються на Кавказ – Телаві, Кутаїсі, Хоні. Місто Кутаїсі, з його старовинними фортецями й субтропічними садами, здається раєм для хворої поетеси. Тут легше дихалося, але душа рвалася додому. Волинські родичі писали листи, оповідаючи про знайомі стежки, а Леся, за вікном дощового літа, почула поклик Мавки.
Чому саме Кутаїсі? Клімат Грузії пом’якшував біль у ногах і спині, але творчість спалахнула раптово. За даними з архівів Інституту літератури ім. Шевченка, чорновий автограф – це хаос нашарувань: закреслення, дописки, переробки. Перша дія почалася як план з поетичними уривками. Леся творила в “непереможному стані”, жертвуючи здоров’ям заради казки. Грузинські ліси, густі й вологі, перегукувалися з поліськими, надихаючи на фольклорні образи.
До жовтня текст доробили в Хоні. У листі до Агатангела Кримського від 14 жовтня Леся назвала твір “драмою-феєрією на честь волинських лісів”. Вона ваґалася з жанром – “казкова драма” чи “феєрія”? Зрештою обрала останнє, бо воно лунало музично, як шелест листя.
Волинь у серці: прототипи й спогади дитинства
Хоч перо бігло по паперу в Грузії, душа Лесі блукала Волинню. Колодяжне, маєток Косачів, де поетеса провела дитинство, – джерело натхнення. Там, у місячну ніч, вона бігала до лісу, чекаючи мавки. Озеро Нечимне біля хати дядька Лева Скулинського снилося видіннями русалок. Навіть Жабориця, де мати розповідала легенди, ожила в уяві.
Ці місця – не вигадка. За спогадами Ольги Косач-Кривинюк, Нечимне – ймовірний прототип озера в п’єсі. Волинське Полісся з його болотами, хащами й повір’ями стало тлом. Леся вивчала фольклор роками: міфи про лісовиків, перелесників, потерчат. У творі це не просто декорації – природа жива, як героїня, що страждає від зради.
- Колодяжне: Дитинство Лесі, прогулянки лісом, перші мрії про мавок.
- Озеро Нечимне: Нічна ночівля, де привиділася Мавка; тумани й тиша ідеальні для феєрії.
- Поліські легенди: Русалки співають, лісовики правлять хащами – Леся вплела автентичний фольклор.
Після списку: Ці елементи роблять “Лісову пісню” унікальною – не суха казка, а жива Волинь, перенесена через океан туги. Сучасні дослідники, спираючись на листи, вважають Полісся серцем твору (uk.wikipedia.org).
Процес творення: від чорновика до першого друку
Написання – вибух натхнення. За 10 днів перша дія, за тиждень – друга й третя. Автограф у фондах Інституту літератури – свідчення шаленої праці: 3 аркуші з правками Лесі та Квітки. Чистовий варіант зник, але листи малюють картину: переписування забрало місяців.
Перший друк – 1912 у “Літературно-науковому віснику”. Леся виправляла помилки, турбувалася про постановку в театрі Садовського. Прем’єра відбулася посмертно, 22 листопада 1918 у Києві – режисер Загаров, сцена вибухнула оплесками.
| Етап | Дата | Місце | Деталі |
|---|---|---|---|
| Чорновик | Літо 1911, 25 липня | Кутаїсі | 10-12 днів, нашарування тексту |
| Доопрацювання | Жовтень 1911 | Хоні | Переписування, правки |
| Друк | 1912 | Львів | “ЛНВ”, виправлення помилок |
| Окреме видання | Січень 1914 | Київ | З додатками, мелодіями |
Таблиця базується на архівах l-ukrainka.name. Вона показує стислість процесу – геній Лесі в концентрації.
Вплив на Лесю: тріумф і жертва
Твір коштував здоров’я. Після “Лісової пісні” Леся лежала прикута до ліжка, шия боліла, ніби мішки носила. Але радість переважала: “Вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу”. Ця феєрія оживила її дух, стала гімном свободі душі проти буденності.
У контексті життя поетеси – це пік. Перед смертю 1913-го Леся бачила, як твір оживає. Він символізував її боротьбу: Мавка, як Леся, не скорилася prosaїчності.
Театральне й кінематографічне життя “Лісової пісні”
З 1918-го п’єса не сходить зі сцени. У 2023-му – нова екранізація “Мавка. Лісова пісня”, що зібрала мільйони. Опера Скорульського 1936-го, рок-опера – твір еволюціонує. Волинські театри ставлять її щороку, повертаючи до коріння.
- Перша прем’єра: Київ, 1918, Загаров.
- Ромни, 1919, Кавалерідзе – авангард.
- Сучасні: Франко, 2021; мультиплікація 1976.
Список ілюструє вічність: від сценічних дошок до CGI-лісів.
Цікаві факти про “Лісову пісню”
Ви не повірите, але потяг “Лісова пісня” курсує Волинню з 2010-х – данина твору.
- Автограф має 790 фондовий номер – унікальний артефакт.
- Мавка – прототип з волинських легенд, але з філософією Ніцше.
- Перший переклад – німецькою 1920-х; нині 50+ мов.
- У 2023-му анімація зібрала 35 млн грн – рекорд для фентезі.
- Леся додала волинські мелодії – слухайте в постановках!
Ці перлини роблять твір живим скарбом (uk.wikipedia.org).
Символіка Волині в сучасному світі
Сьогодні Курилівка чи Нечимне приваблюють фанатів – екскурсії лісами, музеї Лесі. “Лісова пісня” надихає екологів: природа проти жадібності. У 2026-му, з кліматичними змінами, її меседж актуальніший – бережіть хащі, бо Мавка не пробачить.
Грузинські сади й волинські дуби злилися в безсмертному творі. Леся Українка, пишучи в Кутаїсі, подарувала світу пісню, що лунає віками. Кожен рядок – мрія про гармонію, де кохання перемагає буденність.