Санкт-Петербург, холодний і величний, став місцем, де 10 березня 1861 року обірвалося життя Тараса Шевченка. У скромній кімнаті Академії мистецтв, де поет мешкав останні роки, його серце зупинилося о п’ятій тридцять ранку. Ця дата, 26 лютого за старим стилем, назавжди закарбувалася в історії як трагічний фінал Кобзаря, який мріяв повернутися на Україну, але пішов із світу на чужині.
Тіло Тараса Григоровича спочатку знайшло спочинок на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а згодом, за заповітом, його перепоховали на Чернечій горі біля Канева. Ця подорож праху символізувала повернення до коренів, до Дніпра, про який він співав у своїх безсмертних рядках. Але чому саме Петербург став кінцевою точкою? Розберемося в деталях, що роблять цю історію не просто фактом, а епічною драмою людського духу.
Шлях Тараса від Моринців до Петербурга: доля, що вела до фатального міста
Народжений у селі Моринці Київської губернії 9 березня 1814 року, Тарас Шевченко рано втратив батьків і потрапив у кріпацтво до пана Енгельгардта. Юний хлопець мріяв про малювання, і доля закинула його до Києва, а згодом – до Санкт-Петербурга у 1831-му. Місто на Неві, з його грандіозними палацами та Академією мистецтв, стало для нього школою життя й творчості.
Тут, у 1838 році, викупили його з неволі за 2500 рублів сріблом – сума, зібрана меценатами на кшталт Жуковського та Венеціанова. Петербург відкрив двері до слави: “Кобзар” 1840-го шокував читачів силою українського слова. Але імперія не пробачила бунтарства – арешт 1847-го за участь у Кирило-Мефодіївському братстві відправив його на 10 років заслання на Мангишлак.
Повернення в 1857-му було тріумфом, але здоров’я підірване. Знову Петербург: скромна кімната в Академії, де він став академіком у 1860-му. Місто, що дало свободу, забрало сили – вологий клімат, холодні вітри з Фінської затоки та постійні переслідування виснажили генія.
Останні роки в Академії мистецтв: творчість на межі знемоги
З 1858-го Шевченко оселився в будинку Імператорської Академії мистецтв на набережній Кутузова, 17 – це сучасна адреса Лермонтовського проспекту, 25. Кімната № 17, тісна й сира, стала його притулком. Тут він писав поезії, малював, мріяв про землю на Дніпрі. Друзі навідувалися: Григорій Честахівський, Михайло Лазаревський, художники куліша.
Здоров’я погіршувалося поступово. Ревматизм з заслання, цинга, проблеми з печінкою та серцем накопичувалися роками. У листопаді 1860-го почалися набряки – водянка, або анасарка, що роздувала тіло. Тарас жартував над собою: “Я тепер як бочка”. Але в очах палав вогонь – він завершував “Букварь южнорусский” для недільних шкіл, мріяв про шлюб з молодою Варварою Круковською чи Анною Закревською.
Зима 1861-го принесла кризу. 25 лютого, напередодні іменин, поет ще диктував вірші. День народження 9 березня відзначали в ліжку – друзі читали листи, але сили тікали, як пісок крізь пальці.
Хвороба Кобзаря: медичні деталі та передсмертні страждання
Хвороба Шевченка – класичний випадок анасарки, викликаної серцевою недостатністю та цирозом печінки. Заслання на Каспії додало цингу, що руйнувала судини. Лікарі Петро Крунєвич і Едуард Барі застосовували ртутні мазі, кровопускання – стандарти епохи, але марні. Сучасні дослідження, як у працях медиків НАМН України, підтверджують: хронічний ревматизм призвів до кардіоміопатії.
Останні тижні Тарас лежав пластом, ноги набрякли до невпізнання. Він шепотів: “Браття мої, як я вас люблю!” Друзі чергували ночами. 26 лютого (ст.ст.) о 4-й ранку почався агональний напад – задишка, судоми. О 5:30 серце зупинилось. Честахівський зафіксував: “Тіло ще тепле, обличчя спокійне, ніби усміхається”.
- Симптоми анасарки: набряки ніг, живота, живота, задишка через накопичення рідини в легенях.
- Лікування епохи: сечогінні відвари, але без діуретиків – безнадійно.
- Свідчення очевидців: Честахівський описав посмертний портрет – спокійне обличчя з легкою усмішкою.
Ці деталі з щоденників contemporary підкреслюють трагедію: геній помирав у бідності, без сім’ї, але з любов’ю народу в серці. Перехід до поховання став актом опору імперії.
Перше поховання: Смоленське кладовище в Петербурзі
Тіло три дні лежало в церкві Академії – катерининській церкві. Промови українською від Белозерського, Куліша шокували чиновників. 13 березня кортеж рушив на Смоленське православне кладовище – літню частину, біля церкви Смоленської ікони. Могила скромна, на кошти друзів.
Сьогодні там гранітний валун з 1989-го – пам’ятний знак. Петербург не став вічним спочищем: заповіт кликав додому. “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”, – писав у “Заповіті” 1845-го.
| Дата | Подія | Місце |
|---|---|---|
| 10 березня 1861 | Смерть | Академія мистецтв, Петербург |
| 13 березня 1861 | Перше поховання | Смоленське кладовище |
| 22 травня 1861 | Перепоховання | Чернеча гора, Канів |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org. Ця хронологія показує, як друзі виконали волю поета попри бюрократію.
Перепоховання на Чернечій горі: повернення до України
Михайло Лазаревський клопотав перед владою. 6 травня ексгумували труну – пахощі троянди, як записали очевидці! Залізницею до Києва, пароплавом “Кременчук” до Канева. 20 травня у Успенському соборі, 22-го – на гору несли студенти на руках.
Чернеча гора, де колись стояв монастир, з видом на Дніпро – ідеальне місце. Насипали курган, дубовий хрест. Сьогодні – національний заповідник, мавзолей 1939-го. Тисячі паломників щороку підкорюють 882 сходинки.
Цікаві факти про смерть і поховання Тараса Шевченка
Ви не повірите, але під час ексгумації труна пахла трояндами – легенда, що живе досі. Друзі поета сперечалися: Київ чи Канів? Канів переміг за “Заповітом”.
- Останній вірш “Чи не покинути нам, небого” – про тугу за домом, продиктований за день до смерті.
- Посмертна маска, зроблена Честахівським, зберігається в музеї – обличчя спокійне, з легкою бородою.
- У могилі Канева знайшли кістки з татуюванням? Ні, міф, спростований дослідженнями 1920-х.
- Сучасний Петербург: меморіальна дошка на Лермонтовському, 25, нагадує про кімнату №17.
- Заповіт пророчо збуався: з Тарасової гори видно Дніпро, як у мрії.
Ці перлини з litopys.org.ua додають містики трагедії, роблячи Шевченка вічним.
Значення місця смерті: Петербург як символ боротьби
Петербург – не просто адреса, а метафора. Імперська столиця ув’язнила дух, але не зламала. Смерть там підкреслила: Кобзар належав Україні, а не царату. Сьогодні, у 2026-му, з новим музеєм у Каневі та віртуальними турами, історія оживає.
Туристи з усього світу піднімаються на гору, співають “Заповіт”. А Петербург нагадує: генії перемагають час. Тарас пішов, але його слово пульсує в серцях, як Дніпро в повені.
Хочете відчути атмосферу? Відвідайте Тарасову гору – там, де земля торкається неба, і дух Кобзаря шепоче: “Вставайте, вставайте, пора прокидатись!”