Сніг хрустів під ногами селян у маленькому подільському селі Рахнівка, коли 6 січня 1938 року, на Святвечір напередодні Різдва, у скромній хаті з’явився на світ Василь Семенович Стус. Саме тут, у Гайсинському районі Вінницької області, задихався першими ковтками морозного повітря четвертий ребенок селянської родини Семена та Ірини Стусів. Це місце народження Василя Стуса стало не просто географічною точкою, а корінням, що живило його поетичну душу крізь роки репресій і таборів.
Рахнівка, загублена серед пагорбів Поділля, де земля родюча, як материнська долоня, а вишневі сади цвітуть навесні буйним рожевим морем, прийняла хлопчика в обійми суворих часів колективізації. Лише два роки Василь провів у цьому селі, але спогади про бабусину молитву “Отче наш, іже єси на небеси”, плескіт ставка та смак свіжого хліба з колосків назавжди вкарбувалися в його серці. Ці перші враження формували характер борця, який не скорився перед радянською машиною.
Хоча родина незабаром подалася на Донбас, уникаючи “кулацької” долі, Рахнівка залишилася символом втраченої ідилії – тихої, але непокірної України. Сьогодні це село пульсує пам’яттю про свого видатного сина, приваблюючи паломників літератури та історії.
Село Рахнівка: перлина Поділля з татарських легенд
Рахнівка простягається вздовж річки Соб на правому березі, де пагорби котяться, наче хвилі, а поля шепочуть давніми переказами. За народними легендами, село заснували на руїнах татарського поселення, спаленого кочівниками в XVI столітті. Перші письмові згадки датуються 18 століттям, коли подільські хутори почали відроджуватися під владою Речі Посполитої, а згодом – Російської імперії.
У 1920-х роках Рахнівка стала частиною Гайсинського району, переживаючи буревії революції та Голодомору. Селяни, як і Стуси, трималися за землю зубами, але колективізація 1930-х зламала тисячі доль. Село вистояло: церква, де, можливо, хрестили маленького Василя, досі стоїть, а сади дають урожай вишень, слив і яблук. Населення – близько тисячі душ – пишається родючістю: тут вирощують зернові, соняшник, а вино з місцевих сортів винограду має глибокий, землистий смак.
Географічно Рахнівка лежить за 20 км від Гайсина та 50 км від Вінниці, ідеально вписана в ландшафт Поділля з його вапняковими скелями та ставками. Кожен куточок дихає історією: від курганів трипільської культури поблизу до радянських колгоспних стодол. Це не просто село – це колискова, де зароджувався дух опору.
Родина Стусів: селянський рід з глибоким корінням
Семен Дем’янович Стус, батько Василя, народився в тій самій Рахнівці, як і його дід. Сильний, кремезний селянин, він тримав невелике господарство: корови, коні, гектар-два орної землі. Ірина Яківна, або Їлина, як кликали в селі, була душею родини – лагідна, але залізна вдачею жінка, яка пережила голод і втрати. Їхні діти: найстарша Палажка (1926–1941, померла від менінгіту), Іван (загинув 1944 від міни), Марія (нар. 1935, пережила брата) та наймолодший Василь.
Родина жила бідно, але гідно: саманова хата з солом’яною покрівлею, піч, що топилася соломою, город з картоплею та буряками. Бабуся Василя, з якою він залишився, розповідала казки, вчила молитися – це стало першим духовним щитом хлопчика. Сусіди пам’ятають Стусів як працьовитих: Семен копав криницю, з якої досі п’ють воду, а Ірина пряла вовну на теплу одежу.
Та часи були жорстокі. Рідний брат Ірини, комуніст, відмежувався від “кулаків”, змусивши родину тікати. Це не просто переїзд – це розрив з корінням, що відлунює в поезії Стуса болем втрати.
Раннє дитинство Василя: спогади про ставок, молитви та колоски
Перші два роки життя Василя в Рахнівці – це казка з присмаком трагедії. Він талапався в ставку, виціловував дітей у яслах, бігав босоніж по стерні. Бабуся водила яйцем навколо голови, “виливаючи переляк” після укусу собаки. У 1951, на канікулах, юний Стус відбирав торбу колосків у об’їждчика, кусав за руки від злості – бунт проти голоду ще тоді прокидався.
Коли батьки втекли на Донбас 1939-го, Василь з Марією лишилися з бабусею. Запах вагона до Сталіно в 1940-му, сміх жінок над бабусиною сорочечкою – ці образи Стус згадував у розмовах. Війна забрала сестру та брата, але Рахнівка навчила його любові до землі та Бога.
Ці спогади прорвалися в нотатках: “Пам’ятаю, як у Рахнівці… проказував за бабунею ‘Отче наш'”. Вони стали фундаментом його непокірності.
Переїзд на Донбас: втеча від колективізації
1939 рік: Семен завербувався на хімічний завод у Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути розкуркулення. Ірина з Палажкою та Іваном подалася слідом, залишивши малолітніх з бабусею. 1941-го, на Великдень, Семен привіз Василя з Марією. Донбас став новим домом: школа №265, де Стус отримав срібну медаль, педінститут.
Але коріння тягнуло назад. На канікулах він повертався, допомагав родичам будувати хату. Переїзд розірвав ідилію, але посилив тугу за втраченим – темою його віршів.
Ось хронологія раннього життя в таблиці для ясності:
| Рік | Подія | Місце |
|---|---|---|
| 1938 | Народження 6 січня | Рахнівка |
| 1939 | Батько завербується, переїзд родини | Сталіно (Донецьк) |
| 1940–1941 | Приєднання дітей до батьків | Сталіно |
| 1944 | Початок школи, смерть брата | Донецьк |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, uinp.gov.ua. Таблиця ілюструє, як швидко минув “рахнівський період”, але як глибоко вкоренився.
Як Рахнівка ожила в поезії та долі Стуса
Хоч прямих віршів про село мало, туга за ним пронизує збірки “Круговерть”, “Зимові дерева”. Земля Поділля – метафора свободи в “Палімпсестах”. Стус писав про коріння, молитви – відлуння бабусиних уроків. Його бунт проти русифікації Донбасу корениться в селянській гордості Рахнівки.
“Я ж до такої ролі не надаюся” – слова Стуса з листа, що відображають дух подільського хлопця. Творчість – протест проти колективізації душі.
Навіть у таборах Перм-36 він згадував ставок Рахнівки як оазис.
Цікаві факти про народження та дитинство Василя Стуса
- Народився на Святвечір – символ жертви, як його майбутня доля.
- У 1951 кусав об’їждчика за колоски – ранній акт опору голоду.
- Знахарка “виливала” переляк яйцем – фольклорні ритуали, що надихнули поезію.
- Криниця батька досі діє в Рахнівці – п’єте водою з дитинства поета.
- Сестра Марія пережила 2014, стала біженкою – паралель доль.
Ці перлини роблять Стуса живим, не іконою.
Рахнівка сьогодні: музей, парк і паломництво
У школі Рахнівки – музей Стуса, відкритий 1998-го ентузіастами на чолі з Дмитром Омелянчуком (93 роки у 2026). Дві кімнати: хата-батьківщина з саманом, карцер, листи, фото. Нещодавно передали копії листів з Донецька. Туристи декламують вірші вулицями, відвідують парк ім. Стуса та знак 2007-го з барельєфом.
Щороку 6 січня – вшанування: концерти, екскурсії. У 2026 фестиваль зібрав сотні, освячення музею. Рахнівка – центр стусоманії: відбудована хата, криниця. Село живе поетом, пропонуючи туризм – ночівлі в агросадибах, дегустацію вина.
Побувайте: від Гайсина автобусом, відчуйте пульс землі, що народила генія. Рахнівка кличе – як той ставок з дитинства Стуса, сповнений таємниць і сили.