У серпні 2025-го, на свій 78-й день народження, Софія Ротару несподівано з’явилася на вулицях Києва – свіжі фото без макіяжу та фотошопу розлетілися мережею, ніби теплий літній вітер по Буковині. Легендарна співачка, чий голос чарував покоління, уникає софітів, але сестра Ауріка чітко підтвердила: вона в столиці України, переживає війну разом з усіма. Станом на початок 2026-го Ротару мешкає в розкішному маєтку під Києвом, у мальовничому районі П’ятихатки біля Конча-Заспи – елітному куточку з сосновими хащами та тишею, далекою від столичного гамору.
Цей вибір не випадковий: після анексії Криму у 2014-му Ялта, де стояв її готель Villa Sofia, залишилася позаду, а Київ став домом – близьким до родини та серця. Останні пости в Instagram показують сніг у саду, молитви за мир і підтримку гуманітарних проєктів, як “БОН бокс” для родин військових. Софія Михайлівна не мовчить, хоч і не співає на сцені з 2022-го.
Її присутність у мережі оживає раптово: новорічне привітання 2026-го з побажаннями миру та здоров’я, фото з рідних Маршинців. Фанати шепочуться – де саме цей маєток, чи повернеться голос “Лебединої вірності”? Але реальність проста й зворушлива: Ротару тримається осторонь камер, насолоджується тишею сосен і спілкується з близькими.
Коріння в буковинських горах: дитинство, що сформувало голос
Маршинці, маленьке село на Чернівеччині, де 7 серпня 1947-го – чи то 9-го, через паспортну помилку – з’явилася на світ Софія Ротар (пізніше Ротару). Молдовська родина Михайла та Олександри, шестеро дітей, бідність після війни, але пісні лунали скрізь: старша сестра Зінаїда з абсолютним слухом вчила малу Софію народним мотивам румунською. Батько, ветеран, бригадир виноградарів, мріяв про спокій, а мати ткала долю піснями біля пічки.
З п’яти років Софія пасла гусей, збирала виноград, бігала полями – звідти й атлетична статура, шкільні чемпіонства з багатоборства. Домра, баян, церковний хор: музика текла в крові, як Карпати – в тумані. У 1962-му районний конкурс самодіяльності став першим тріумфом – голос контральто прорвався, ніби джерело з скелі.
Обласний огляд у Чернівцях, республіканський у Києві 1964-го – і ось вона на сцені Кремлівського палацу. Ці кроки, від маршинецьких ланів до столичних вогнів, заклали основу: суміш фолку, попу й душі, що не згасає й через десятиліття.
Від “Червоної рути” до світової слави: кар’єра, що зачарувала світ
1968-й: золота медаль на Всесвітньому фестивалі молоді в Софії, Болгарія. Там же – шлюб з Анатолієм Євдокименком, музикантом, який став продюсером її мрії. Фільм “Червона рута” 1971-го з піснею Івасюка – дебют, що вибухнув: ансамбль “Червона рута” гастролює Європою, Польщею, Югославією. “Золотий Орфей” 1973-го приніс першу премію, Заслужена артистка УРСР.
1970-ті – розквіт: понад 500 пісень мовами світу, від української “Черемош” до французької “Only for you”. Хіти “Лебединая верность”, “Мой город” очолюють чарти “Звукова доріжка”. Фестивалі Сопота, Токіо, Вільнюс – Ротару перша радянська зірка з речитативом і ритм-машинами. Народна артистка СРСР 1988-го, але невиїзний статус на 5 років – доля естрадних легенд.
Після 1991-го – сольні тури Європою, США, Канадою. Ювілейні шоу 2002-го, 2017-го збирають стадіони. “Золотий грамофон” 12 разів, “Овація” – метр поп-музики. Навіть у 70+ вона випускає “Давай устроим лето” 2015-го, нагадуючи: голос не старіє, як вино Буковини.
Любов, родина і болісні втрати: за лаштунками зірки
Анатолій Євдокименко – коханий з 1968-го, батько сина Руслана (1970 р.н.), продюсера й хранителя спадщини. Разом вони будували імперію: готель у Ялті, альбоми, тури. Його смерть 2002-го від інсульту розбила серце – Софія відмовилася від шлюбу назавжди, присвятила пісні “Я тебя по-прежнему люблю”.
Руслан з дружиною Світланою керують справами, онуки Анатолій (SHMN, діджей у Європі) та Софія (модель у США) несуть естафету. Сестри Ауріка, Лідія співають у “Черемош”, брати грали в ансамблях. Родина розкидана – Кишинів, Чернівці, село – але зв’язок міцний, як коріння дуба. Під час війни 2022-го син і онук затримані на кордоні, але всі разом, у молитвах за Україну.
Ця згуртованість – таємниця довговічності: Ротару не самотня зірка, а мати, сестра, бабуся, чиї емоції пронизують кожну ноту.
Де зараз Софія Ротару: елітний маєток під Києвом і розвіяні чутки
З 2021-го ЗМІ фіксують маєток у П’ятихатках: 1400 кв.м на кордоні сіл, сосновий гай, блакитні ялини, туї, тенісний корт, басейн. Зрубовець у цеглі, доріжки в снігу – син Руслан показував у сторіз. Вартість – мільйон доларів+, але для Ротару це фортеця спокою, 22 км від Києва.
Чутки про Італію, Ялту чи Молдову спростовує сестра Ауріка: “Я і Софія – ми в Києві. Переживає, як усі українці” (tsn.ua, 2025). Фото з центру столиці в серпні 2025-го, прогулянки, Instagram-пости з молитвами під ракетними атаками. Після 2022-го – жодних концертів у РФ, повний розрив.
У 2026-му вона тут: ближче до Маршинців, родини, волонтерства. Не ховається, а чекає часу – спокійно, гідно, по-королівськи.
Здоров’я легенди: спокій і турбота в 78 років
Уникає публічності не через хвороби, а мудрість: Олексій Суханов підтверджує, “ми спілкуємося, готується до інтерв’ю” (2025). Минулі застуди, астма – подолані, як Омікрон у постах Instagram. Тепер – режим: прогулянки, родинні вечері, тиша лісу.
Вона ділиться фото без ретуші – зморшки як медалі битв, очі горять. Ведучий наголошує: перебуває в Україні, почувається добре. Це не слабкість, а сила – берегти себе для тих, кого любиш.
Фанати помічають: голос у привітаннях теплий, рухливий. 2026-й – рік надії, коли легенда може зазвучати знову.
Благодійність і голос підтримки: Ротару під час війни
З перших днів 2022-го – пости про ракети, дітей, захисників. Підтримує “БОН бокс”: бокси з речами для матерів загиблих, жінок військових. Переказує пенсію онкохворим з юності – традиція душі. Новорічне 2026-го: “Мир, любов, благодать”.
Не мовчить про біль Києва, молиться за свободу. Це не піар – щирість Маршинців. Її гуманітарка надихає: від Ялти до Києва, серце б’ється з Україною.
Ось така вона – не просто співачка, а символ стійкості, чиї пісні лікують рани.
Цікаві факти про Софію Ротару
- Подвійний день народження: Через паспортну помилку святкує 7 і 9 серпня – два свята щороку!
- Рекорд “Пісні року”: 92 виступи з 1973-го – більше за будь-кого, включаючи Пугачову.
- Мовний коктейль: Співає 12 мовами, від сербської до японської, перша з речитативом у СРСР.
- Атлетка: Шкільна чемпіонка з багатоборства, грала на ударних у “Червоної рути”.
- Готель-імперія: Villa Sofia в Ялті – 2008-й, але після 2014-го серце в Києві.
Ці перлини роблять її не просто зіркою – живою легендою з родинними теплом.
Щоб уявити масштаби успіху, ось ключові нагороди – таблиця говорить сама за себе.
| Рік | Нагорода | Країна/Організація |
|---|---|---|
| 1976 | Народна артистка УРСР | Україна |
| 1988 | Народна артистка СРСР | СРСР |
| 2002 | Герой України | Україна |
| 2021 | Національна легенда України | Україна |
Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ці звання – вершина айсберга, бо ще ордени Пошані, “Золотий грамофон” і фестивалі. Кожна – за пісні, що торкаються душі, ніби материнські обійми.
У цьому маєтку під Києвом Софія Ротару пише нові сторінки: може, готується до повернення голосу, або просто слухає птахів. Її історія триває, надихаючи нас усіх на стійкість і любов.