Анатолій Гриценко, знакова фігура української політики та військової сфери, на початку 2026 року залишається в Україні. Він активно веде сторінку у Facebook, де ділиться гострими оцінками подій на фронті, критичними зауваженнями щодо влади та побажаннями сили українським захисникам. Згідно з його дописами, Гриценко живе в Києві, без закордонного майна чи офшорів, і продовжує стежити за розвитком війни, наголошуючи на потребі в гідних умовах її завершення.
Цей колишній міністр оборони, який служив у критичні роки 2005–2007, не зник з радару, як іноді пишуть у сенсаційних заголовках. Навпаки, його голос лунає в мережі, де він аналізує помилки влади, підтримує ЗСУ та попереджає про ризики. У грудні 2025-го російський суд заочно засудив його до шести років колонії за нібито “заклики до тероризму”, але Гриценко лише посміюється над цим, називаючи реакцію Кремля ознакою слабкості ворога.
Його присутність у публічному просторі тиха, але впевнена – без гучних інтерв’ю чи мітингів, зате з чіткими позиціями щодо миру через силу. А щоб зрозуміти, чому цей 68-річний полковник запасу досі резонує в суспільстві, заглибимося в його шлях, повний реформ, битв і непохитності.
Раннє життя: від черкаських ланів до військових висот
У селі Багачівка на Черкащині, де золоті поля пшениці шепочуть про просте селянське коріння, 25 жовтня 1957 року з’явився на світ Анатолій Степанович Гриценко. Батько, Степан Дем’янович, ветеран Другої світової, сапер і танкіст, вчив сина витримці, а мати Ганна Тихонівна вкладала в нього любов до праці. Сім’я переїхала до Ватутіного, де Анатолій ріс серед шахтарських буднів, мріючи про небо.
Золота медаль у Київському суворовському училищі 1974-го відкрила двері до Київського вищого військового авіаційного інженерного училища. 1979-го він став військовим інженером-електриком з черговою золотою медаллю. Служба в 809-му навчальному полку, викладання в училищі – ці роки загартували характер. Гриценко не просто виконував обов’язки: як кандидат технічних наук з 1984-го, автор понад сотні робіт, він уже тоді думав про системні зміни в армії.
Перебудова кинула виклик: у 1993-му він опанував англійську в Інституті іноземних мов Пентагону, а 1994-го – стратегію у Військово-повітряних силах США. Повернувшись, очолив управління в Генштабі, де аналізував загрози. Цей етап перетворив інженера на стратега, готового до більших битв.
Від аналітика до міністра: реформи в обороні
У 1997-му Гриценко увійшов в апарат РНБО, очоливши аналітичну службу. Там, серед стопок документів і гарячих дебатів, він бачив, як корупція роз’їдає армію. 1999-го став президентом Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова – платформи, де народжувалися ідеї для еліт.
Кульмінація: 4 лютого 2005-го Ющенко призначив його міністром оборони. Уряди Тимошенко, Єханурова, Януковича – Гриценко тримався на плаву, реформуючи ЗСУ. Він запустив утилізацію боєприпасів, модернізацію, підвищив соціалку для військових. Армія, що ледь дихала, почала оживати, хоч і не без опору олігархів.
Але конфлікти спалахнули: звинувачення в продажу танків (які Гриценко називає металобрухтом), зрив програм через бюджет. 2007-го пішов у відставку, але залишив слід – його каденцію пам’ятають як одну з найпродуктивніших. Повернення до НаУКМА як доцента політології підкреслює скромність: зарплата 1000 грн, але принцип “жити як учитель”.
Політичний підйом: нардеп і голова комітету
2007-го блок “Наша Україна” привів його до Ради VI скликання. Безпартійний, Гриценко очолив Комітет нацбезпеки – звідти контролював оборону, блокував корупцію. 2012-го з “Батьківщиною” у VII скликання, але вийшов з фракції 2014-го, обурений хаосом.
Його стиль – не популізм, а факти: законопроєкти проти хабарів, розслідування корупції Клюєва в Австрії. Під час Майдану супроводжував “Беркут” з Києва, пропонував зброю протестувальникам. Така прямота робила його магнітом для патріотів.
- Ключові досягнення в Раді: Блокував антиукраїнські рішення, ініціював імпічмент, реформував СБУ.
- Конфлікти: Ігнорував ТСК по розкраданнях в армії, аргументуючи браком доказів.
- Репутація: Рейтинги стабільно високі серед ветеранів і реформаторів.
Ці роки заклали фундамент для партії, де Гриценко бачив шанс на чесну політику.
“Громадянська позиція”: президентські амбіції та битви
2008-го народилася “Громадянська позиція” – платформа професіоналізму, порядності, патріотизму (“три П”). Гриценко очолив її до 2019-го. Вибори-2010: 9-те місце з 5,2%. 2014: 4-те, 5,2%, переміг у Конго та Ліберії на екзитах.
2019-й – пік: об’єднав Фірсова, Чумака, Садового. Програма “Чесний президент” обіцяла ЄС, легалізацію зброї, імпічмент. Дебати на UA:Перший – єдиний з топ-6. Результати скромні (1,6%), але спадщина жива.
| Рік | Місце | Відсоток | Ключові гасла |
|---|---|---|---|
| 2010 | 9 | 5,2% | Реформи армії |
| 2014 | 4 | 5,2% | Патріотизм |
| 2019 | 18 | 1,6% | Три П |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, Центральна виборча комісія України.
Після 2019-го партія затихла, але принципи Гриценка – ні. Він критикує Зеленського за капітуляцію, Порошенка за корупцію, закликає до сили проти РФ.
Скандали: від танків до “терориста” Кремля
Звинувачення в продажу 919 танків 2007-го Гриценко відбиває аргументом: техніка гнила, угода законна. Росіяни лютують з 2018-го: його слова про ліквідацію Путіна (“ворог України”) стали приводом для вироку 2020-го, оновленого 2025-го. Гриценко реагує фірмово: “Біснуються – значить, болить”.
Інші бурі: вихід з “Батьківщини”, конфлікти з Ющенком. Але жоден суд не довів провини – репутація чиста, як авіаційний двигун після ревізії.
Цікаві факти про Анатолія Гриценка
- Лектор Гарварду та Пентагону – унікальний для українців досвід.
- Отримав іменну зброю від Ющенка 2007-го за обороноздатність.
- Переміг на виборах у Африці (ООН-місії) 2014-го – голоси миротворців.
- Виховує пасинка Гліба Разумкова, який захистив дисертацію в Стенфорді 2025-го про рак.
- Захоплюється авіацією: сам ремонтував літаки в юності.
Ці штрихи малюють портрет не просто політика, а людини з вогнем у очах.
Сім’я: опора в бурях
Перший шлюб з Людмилою тривав 25 років: син Олексій (інженер КПІ), дочка Світлана (економіст КНЕУ). 2002-го розлучення, 2003-го – шлюб з Юлією Мостовою, вдовою Разумкова, головред “Дзеркала тижня”. Донька Ганна (2004), пасинок Гліб (Стенфорд).
Живуть у Києві: квартира 50+ м² на Мостовій, дача під столицею. Сім’я – як щит: Юлія пише гострі статті, діти тримають курс. Гриценко зізнавався: вихідні на дачі з онуками – найкращий релакс.
Мати досі у Ватутіному, коріння живе.
Анатолій Гриценко сьогодні: голос з тіні
У 2026-му Гриценко – не на передовій політики, але в ефірі FB. Пости про фронт (“сил і витримки!”), критику влади (“коли підозра Єрмаку?”), війну (“мир через силу”). Живе в Києві, як заявляє сам, без еміграції. Не входить у нові партії, але впливає думкою.
Його позиції незмінні: НАТО, ЄС, легальна зброя, імпічмент. Для ЗСУ – герой минулого, для молоді – приклад чесності. У часи, коли політики ховаються, Гриценко стоїть відкрито, нагадуючи: справжня сила – в правді.
Його історія – як політ над хмарами: турбулентність є, але курс тримається. І хто знає, що принесе наступний поворот.