Іванна Климпуш-Цинцадзе: біографія лідерки української євроінтеграції

У серці Києва 5 липня 1972 року з’явилася на світ Іванна Орестівна Климпуш-Цинцадзе – жінка, чиє ім’я сьогодні асоціюється з нестримним прагненням України до Європи. Народний депутат, ексвіцепрем’єр-міністрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, голова Комітету Верховної Ради з інтеграції до ЄС – її шлях сповнений драматичних поворотів, від скромних початків логопеда до ключової фігури на міжнародній арені. Ця біографія розкриває не просто хронологію подій, а історію сили волі, де родинні традиції переплітаються з геополітикою.

З дитинства оточена духом боротьби за незалежність, Іванна виросла в родині, де пам’ять про репресії радянської доби жила в кожній розмові. Її дід, Дмитро Климпуш, головнокомандувач Карпатської Січі, став символом незламності – закарпатський воїн, якого радянська влада оголосила ворогом народу. Батько Орест Климпуш і мати Ярослава передали доньці не лише гени патріотизму, а й глибоке розуміння культурних коренів. Сьогодні, у 2026 році, як голова комітету ВР, вона продовжує цю спадщину, лобіюючи реформи для вступу до ЄС і НАТО посеред війни.

Її кар’єра – це мозаїка з педагогіки, журналістики, громадських проєктів і високої політики. Заміжня за грузинським дипломатом Арчілом Цинцадзе, мати двох доньок Соломії та Меланії, Іванна вміє балансувати між родиною та державними викликами. У січні 2026-го вона виступила в Європарламенті, наголошуючи: дії РФ не мають нічого спільного з миром. Ця фраза відображає її гострий ум і відданість принципам.

Родинні корені: від Карпатської Січі до київського дитинства

Київські двори 1970-х, де грала маленька Іванна, здавалися звичайними, але за ними ховалася бурхлива історія. Дід Дмитро Климпуш, уродженець Закарпаття, командував повстанцями Карпатської Січі в 1938–1939 роках – останній спалах української автономії перед бурею Другої світової. Репресований НКВС, він залишив родині спадщину боротьби, яку Іванна згадує з теплотою і болем. “Ким був мій дід і за що його назвали ворогом народу – я знала з дитинства”, – ділиться вона в інтерв’ю.

Батько Орест, журналіст і громадський діяч, і мати Ярослава виховували доньку в атмосфері інтелектуальних дискусій. Закарпатські корені додавали шарму – родина часто згадувала мальовничі гори, де зароджувався український опір. Цей фундамент сформував у Іванни чуття справедливості, яке пізніше проявилося в політиці. Уявіть: дитина, що росте на оповідях про героїв, стає самою героїнею сучасної історії.

Родинні зв’язки простягнулися й на Схід: шлюб з Арчілом Цинцадзе, грузинським дипломатом, створив інтернаціональний союз. Їхні доньки, Соломія та Меланія, навчаються в київському Кловському ліцеї №77, освоюючи українську, англійську та грузинську. Ця мультикультурність – метафора Європи, яку Іванна будує для України.

Освіта: несподіваний старт і міжнародний розгін

Перший диплом Іванни – дефектологія з відзнакою з НаЦпедУ ім. Драгоманова у 1994-му – здається парадоксальним для майбутньої політикині. У 1991-му, ще студенткою, вона працювала логопедом у дитячій поліклініці Старокиївського району, допомагаючи малюкам подолати мовні бар’єри. Ця робота навчила емпатії, яка згодом знадобилася в дипломатії.

Та справжній прорив стався в США: 1992-го літня школа Гарвардського українського інституту з історії та літератури України розкрила горизонти. Наступного року – курс міжнародних відносин у Монтанському державному університеті. Кульмінація – магістратура з міжнародних відносин і перекладу в Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Шевченка у 1998-му, теж з відзнакою. Ці роки заклали фундамент експертності, перетворивши киянку на глобального гравця.

Освіта не була сухою теорією: практика в ГО “Український незалежний центр політичних досліджень” з 1993-го, де вона очолила відділ міжнародних зв’язків, додала гостроти. За даними uk.wikipedia.org, цей етап сформував її як стратега.

Журналістські пригоди: від Києва до Вашингтона та Тбілісі

2002-й рік кинув Іванну в епіцентр подій: кореспондентка Української служби BBC у Вашингтоні та Тбілісі. У столиці США вона висвітлювала американську політику, а на Кавказі – Революцію троянд 2003-го, де Грузія скинула корупційний режим. Ці репортажі – як адреналіновий коктейль, де слова формують історію.

Повернувшись, вона співавторувала книгу “Чорноморський регіон: співробітництво і безпека” (2000, Інститут Схід-Захід, Нью-Йорк) – ранній внесок у регіональну безпеку. Журналістика навчила її артикулювати складне просто, як ніхто інший.

Цей досвід став трампліном: з 1998-го керівниця проєктів у Київському центрі Інституту Схід-Захід, 2001–2002 – в.о. директора. Тут народилася її пристрасть до мережування.

Громадський сектор: Open Ukraine і Ялтинська стратегія

2007-й: заступниця директора Open Ukraine Foundation Віктора Пінчука, з 2009-го – директорка. Фонд став платформою для публічної дипломатії – конференції, програми обмінів, просування України за кордоном. Іванна перетворила його на маяк реформ.

З 2011-го – керуюча Ялтинською європейською стратегією (YES). Цей форум, де сходилися лідери світу, став її “діловою вітальнею”. Від Гілларі Клінтон до Ангели Меркель – YES формувала імідж України як європейського гравця. Її стиль – енергійний, переконливий – зачаровував.

Членство в наглядових радах Інституту економічних досліджень, Українського інституту публічної політики та Aspen Ukraine підкреслює вплив. Вона будувала мости, коли інші зводили стіни.

Політична вершина: від нардепа до віцепрем’єрки

2014-й: №61 у списку БПП, нардеп VIII скликання. Перша заступниця комітету з закордонних справ, голова делегації в ПА НАТО, співголова групи Україна-ЄС. Вона лобіювала санкції проти РФ, асоціацію з ЄС.

2016–2019: віцепрем’єрка у Гройсмана. Опікувалася євроатлантикою, гендерною рівністю. Під її егідою Україна виконала 140 реформ для безвізу (хоча старт був раніше), просувала План дій щодо членства в НАТО. Кабмін став лабораторією змін.

Таблиця нижче ілюструє ключові етапи. Дані з rada.gov.ua та uk.wikipedia.org.

Період	Посада	Досягнення
2014–2016	Нардеп VIII скл.	Делегація НАТО, група ЄС
2016–2019	Віцепрем’єрка	Реформи для безвізу, гендерна політика
2019–дотепер	Голова комітету ВР	Інтеграція до ЄС, 140+ законів

Таблиця спрощує траєкторію, але за цифрами – тисячі годин переговорів. Після неї комітет став “ситом” для антиєвропейських ініціатив, як вона сама казала у 2025-му.

Сучасні виклики: євроінтеграція у 2025–2026 роках

З 2019-го голова Комітету з інтеграції до ЄС у IX скликанні “Європейської Солідарності”. Посеред повномасштабної війни вона координувала адаптацію законодавства: понад 140 законів гармонізовано з acquis ЄС. У січні 2026-го – у США, де наголошувала на ролі НАТО як “найдешевшій гарантії миру”.

Участь у COSAC, засіданнях Європарламенту, зустрічах з Марком Рютте – її графік кипить. “Внутрішні реформи в ЄС і Україні кандидата – ключ до успіху”, – заявила у грудні 2025-го. Вона спростовує міфи про “повноправний вступ у 2027”: йде про прогрес, не фантазії. У 2026-му комітет підтримав бюджетні пріоритети для реформ.

Її внесок – не абстрактний: закони про цифровізацію, антикорупцію, деолігархізацію. Україна наближається до Європи не паперами, а змінами в душах.

Її стиль – суміш дипломатичної витонченості й закарпатської прямолінійності. У 2026-му, коли Україна бореться за кожний кластер, Іванна нагадує: реформи – зброя перемоги. Її біографія надихає, бо показує, як звичайна киянка стає рушійною силою історії.