У маленькому селі Дятилівка на Хмельниччині, де вітер шепоче історії про давні степи, 17 квітня 1954 року з’явився на світ Олександр Іванович Кузьмук – чоловік, чиє ім’я стало синонімом непохитної дисципліни та суперечливих реформ у Збройних силах України. Син генерал-майора, він успадкував від батька не лише військову жилку, а й ту стійкість, що витримала випробування розпадом імперії та народженням нової держави. Двічі міністр оборони, генерал армії, народний депутат – його шлях сповнений тріумфів, скандалів і тих моментів, коли доля армії балансувала на лезі ножа.
Раннє дитинство Олександра пройшло в атмосфері казарм: батько Іван Федорович, заступник командувача армії, вчив сина тримати стрій ще з пелюшок. Мати Раїса Михайлівна тримала родинний затишок, попри переїзди з частини в частину. Трагедія прийшла рано – батько пішов у 1973-му, мати – у 1981-му, залишивши сина з непохитним прагненням довести: військова стезя – це поклик крові. Сьогодні дружина Людмила Леонідівна, економістка з золотим серцем, підтримує благодійні проекти для дітей, а син Іван, народжений 1975-го, продовжує династію як військовий медик. Донька Марія, 1985-го року народження, обрала цивільний шлях, але родина лишається скелею для Кузьмука.
Освіта: Фундамент для командування
Харківське гвардійське вище танкове командне училище у 1975-му стало першим рубежем. Молодий лейтенант Кузьмук ковався в вогні тренувань, де танки ревли, як гнівні бики, а командири ламали характер новачків. Закінчивши з відзнакою, він одразу ступив на бойовий шлях – командир взводу в Білорусі, де снігові заметілі перевіряли не лише техніку, а й волю.
1983-й приніс Військову академію бронетанкових військ у Москві. Тут, серед еліти, Кузьмук опанував мистецтво великомасштабних операцій, де один маневр вирішує долю дивізії. Пізніше – Академія Збройних Сил України з магістерським ступенем державного військового управління та докторський титул 2014-го за спеціальністю “Військова історія”. Ця освіта не просто папери – вона як точений клинок, що різав бюрократію реформ.
Радянська армія: Від взводу до корпусу
Перші роки служби – це вир подій. З 1975-го командир танкового взводу, роти, потім штаб полку. Кожен крок – підвищення, бо Кузьмук умів поєднувати залізну дисципліну з чуттям до підлеглих. 1983–1984: батальйон танків в академії, де він тренував майбутніх офіцерів. До 1988-го – командир полку, заступник командира дивізії.
Кінець 80-х – пік: начальник штабу мотострілецької дивізії, з 1992-го її командир. Розпад СРСР застав його на чолі 32-го армійського корпусу в Криму – старший військовий начальник автономії. Тут, на піку напруги, Кузьмук маневрував між Москвою і Києвом, зберігаючи лояльність новій Україні. Його корпус став оплотом стабільності, коли інші частини хиталися.
Національна гвардія та перші державні вершини
У жовтні 1995-го Кузьмук очолив Національну гвардію – елітний підрозділ, народжений з руїн. За рік він перетворив її на монолітну силу, готову до охорони кордонів. Це був перехід від радянського спадку до української армії: скорочення штату, модернізація, акцент на лояльність.
Липень 1996-го – призначення міністром оборони. Президент Кучма побачив у ньому надійного стратега. Кузьмук увійшов в РНБО, взявся за реформи: скоротив чисельність ЗСУ з 800 тис. до 300 тис., переорієнтував на контрактну основу. Але шлях виявився тернистим – бюджетні обмеження кусали, як голодний вовк.
Міністр оборони: Перший довгий термін і бурі
1996–2001 роки – епоха трансформацій. Кузьмук запровадив нові стандарти, інвестував у ППО, провів приватизацію арсеналів. Серпень 1998-го – генерал армії, найвище звання. Та тіні лягли чорними плямами: Броварська трагедія 20 квітня 2000-го, коли ракета “Точка-У” з полігону впала на дев’ятиповерхівку, забравши три життя. Міноборони спершу заперечувало, але правда вирвалася – Кузьмук визнав провину, посилив безпеку.
Жовтень 2001-го – ще один удар: українська ракета з Криму збила Ту-154 над Чорним морем, 78 загиблих. Скандал розгримів на весь світ, Кузьмук пішов у відставку. Критики звинувачували в “роззброєнні” – продаж літаків, ракет РФ. Але прихильники бачать прагматика: Україна не мала ресурсів утримувати ядерний арсенал і флот Чорноморський.
Вересень 2004 – лютий 2005: другий термін міністра під Ющенком. Короткий, але напружений – Помаранчева революція, стабілізація. Тут він зберіг мандат депутата IV скликання, балансуючи між армією і парламентом.
Політична арена: Депутат від “регіоналів”
З 2002-го Кузьмук – нардеп IV скликання від Миколаївщини, 22,86% голосів. Фракції “Єдина Україна”, “Трудова Україна”, “Відродження”. Комітет нацбезпеки – його стихія. 2006-го балотувався від “Відродження”, але без успіху.
2007-й: нардеп VI скликання від Партії регіонів (№41), голова підкомітету з воєнної безпеки. 2012-й – VII скликання, та ж роль. Тут він підписав контроверсійне звернення щодо Волині 2013-го, що розлютило патріотів. Травень–грудень 2007-го – віцепрем’єр за силовиками, антикризовий менеджер.
Цікаві факти про Олександра Кузьмука
- Хобі – мисливство й риболовля: генерал колекціонує історичну зброю, як реліквії битв.
- Іменна вогнепальна зброя від президента 1999-го – за заслуги в обороні.
- Лауреат Держпремії науки й техніки 1999-го за військові розробки.
- У 2022-му, у 68 років, записався добровольцем до тероборони – “армія в крові”.
- Повний кавалер ордена Богдана Хмельницького: I ступінь 2002-го, II – 1999-го, III – 1997-го.
Ці штрихи малюють портрет не просто генерала, а людини з пристрастю до історії та адреналіну.
Роль у кризах 2014-го та повномасштабній війні
Березень 2014-го: в.о. президента Турчинов призначив радником з оборони. Кузьмук аналізував загрози, попереджав про Крим. 2019-го Зеленський звільнив з служби за віком, з правом форми. Жовтень 2022-го – позаштатний радник командувача ТрО ЗСУ. У 2024-му засвітився в теробороні, вручав нагороди бійцям.
Та грудень 2025-го – скандал: фото з нагородженням ТрО обурило мережу через минуле (Кучма, Янукович, “регіонал”). 7 грудня звільнений. Кузьмук лишається активним: коментує війну, закликає до єдності.
Нагороди: Символи визнання
Кузьмук – один з найуавтовержених генералів. Перед початком таблиці зауважте: ці відзнаки відображають етапи кар’єри, від локальних битв до державних реформ.
| Рік | Нагорода | За що |
|---|---|---|
| 1997 | Орден Богдана Хмельницького III ст. | Розбудова ЗСУ |
| 1999 | Орден Богдана Хмельницького II ст. | Захист суверенітету |
| 2002 | Орден Богдана Хмельницького I ст. | Вагомі заслуги |
| 2004 | Орден Данила Галицького | Професійні досягнення |
| 2010 | Орден За заслуги III ст. | Держбудівництво |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, esu.com.ua. Плюс 15 медалей, 6 іноземних орденів, медаль Жукова – арсенал героя епохи змін.
Його спадщина – як стара фортеця: витримала облоги, але з шрамами. Кузьмук навчив покоління: армія – це не танки, а люди з вогнем у очах. Сьогодні, у 72, він спостерігає за війною, де його реформи дають плоди, і шепоче: ще не кінець історії.