У тихому черкаському провулку, де Дніпро шепоче старовинні легенди, 15 травня 1971 року народилася дівчинка, яка згодом перетворить слова на зброю, а камеру на трибуну нації. Ірина Володимирівна Геращенко виросла серед звичайних буднів, але її допитливий погляд уже тоді ловив іскри майбутніх подій. З відзнакою закінчивши школу, вона ринула до Києва, де факультет журналістики КНУ імені Шевченка став першим кроком до вершин.
Ця жінка не просто пережила революції та війни – вона їх формувала. Від телевізійних репортажів про Помаранчеву революцію до переговорів у Мінську за полонених, від прес-центру президента до першого віце-спікерського крісла у Верховній Раді. Чотири скликання парламенту, партії від НУНС до “Європейської Солідарності”, орден княгині Ольги – її шлях сповнений драйву, де кожна перемога пахне адреналіном боїв за Україну.
Але за кулісами трибуни ховається мати трьох дітей, дружина бізнесмена, яка вміє балансувати між родинним затишком і державними бурями. Ірина Геращенко – це не сухий список дат, а жива історія стійкості, де емоції журналістки переплітаються з холоднокров’ям дипломата.
Раннє дитинство та перші кроки до знань
Черкаси 1970-х – місто фабрик і річкових мрій, де маленька Іра бігала босоніж по травах, мріючи стати голосом правди. Родина Геращенків не кричала про амбіції, але вчила доньку тримати слово міцніше за сталь. Школа №26 стала ареною перших тріумфів: 1988 рік, золотий атестат з відзнакою, двері до столиці відчинені навстіж.
Київ зустрів її вихором можливостей. Факультет журналістики КНУ, де викладачі ламали шаблони, а студенти ковали перо гостріше меча. 1993 рік – диплом з відзнакою в кишені, спеціальність “журналіст”. Та Ірина не зупинилася: заочний юридичний факультет того ж університету в 2012-му, магістр зовнішньої політики Дипломатичної академії МЗС у 2011-му. Освіта для неї – не папери, а інструментарій для битв, де знання рятують життя.
Ці роки сформували характер: наполегливість черкаської дівчинки плюс київська гострота. Вона не просто вчилася – жила книгами, дебатами, першими репортажами, які ніхто не бачив, але вони вже пульсували в її венах жагою змін.
Журналістські баталії: від УТ-1 до УНІАН
Перший ефір на “УТ Київ” 1993-го – редактор програм для дітей і юнацтва. Здається, дрібниця, але саме там Ірина навчилася бачити світ очима простих людей, перетворювати сльози на історії. 1995-й: “Інтер”, кореспондент внутрішньої політики, керівник відділу. Репортажі про хаос 90-х, де економіка танцювала гопак, а люди виживали на диво.
Потім “Профі-ТВ”, авторська програма “Особливі прикмети” – де кожен епізод розкривав долі як пелюстки троянди під вітром. 2000-й: заслужений журналіст України, нагорода, що сяє як перша зірка на небі кар’єри. А 2006-й – президент УНІАН, де новинний потік став рікою інформації, що годує націю правдами.
- 1993–1995: Редактор ТПО “Молодість” – перші кроки в телеефірі, де слова оживають.
- 1995–1998: “Інтер” – репортажі з фронтів політики, гострі як бритва.
- 2000–2005: “Профі-ТВ” та Міжнародний фонд інвестицій – прес-секретар, де бізнес зустрічав журналістику.
- 2006–2007: УНІАН – вершина медійної імперії, мільйони читачів у долоні.
Цей період – не просто робота, а школа виживання в інформаційній війні. Ірина вміла чути шум вулиць, перетворювати його на гучні заголовки. Журналістика для неї – як політ орла: високо, далеко, з гострим зором на кривду.
Прес-центр президента: поруч з Ющенком у вихорі революції
Лютий 2005-го: Помаранчева революція ще гуде на Майдані, а Ірина стає прес-секретарем Віктора Ющенка. Державний службовець 3-го рангу, щоденні брифінги, де кожне слово – куля в бою за демократію. Вона стоїть пліч-о-пліч з президентом, відбиваючи атаки ЗМІ, пояснюючи світу український вибух свободи.
Вересень 2006-го: йде з посади, але революційний вогонь уже в крові. Цей рік – пік напруги, де ночі без сну мінялися на перемоги. Ірина не ховалася за паперами – її брифінги іскрилися енергією, надихаючи тисячі. Прес-секретарство стало трампліном, де журналістка перетворилася на стратега.
Тут вона навчилася дипломатії слів: м’яко, але твердо, як Дніпро ріже береги. Ющенко довіряв їй найгостріше – і не дарма.
Парламентська одиссея: чотири скликання на передовій змін
VI та VII скликання: перші трибуни та євроінтеграція
2007-й: №19 у списку НУНС, депутат VI скликання. Голова підкомітету з європейської інтеграції – де мрії про ЄС оживають у законах. 2012-й: УДАР, №6, VII скликання, перша заступниця комітету з євроінтеграції. Роки, сповнені дебатів про асоціацію, де Ірина била на сполох проти проросійських тіней.
Ці каденції – школа парламентського фехтування: тисячі голосувань, поправок, ночей у залі. Вона не просто голосувала – формувала політику, як скульптор мармур.
VIII скликання: віце-спікерка та голова єврокомітету
2014-й: БПП, №9, VIII скликання. 17 червня – уповноважена Порошенка з Донбасу (деталі нижче). Голова комітету з європейської інтеграції, а з квітня 2016-го – перша заступниця спікера ВРУ. Перша жінка на цій посаді! Три роки вести парламент – як керувати бурею в склянці.
Август 2019-го: кінець каденції, але спадщина – ратифікація угод, що наблизили Україну до Європи.
IX скликання: лідерка “Європейської Солідарності”
2019-й: ЄС, №3, обрана. Співголова фракції, член комітету з зовнішньої політики. 2026 рік: досі на передовій, критикує помилки влади, бореться за політв’язнів, євроатлантичний курс. У часи війни її голос – як маяк у тумані. Тисячі поправок, активність понад 85% – Chesno.org фіксує наполегливість.
| Скликання | Партія | Посада | Ключові досягнення |
|---|---|---|---|
| VI (2007-2012) | НУНС | Підкомітет євроінтеграції | Інформаційне забезпечення інтеграції |
| VII (2012-2014) | УДАР | Заступниця комітету | Підготовка до Асоціації з ЄС |
| VIII (2014-2019) | БПП | Віце-спікерка, голова комітету | Ратифікація угод, Мінськ |
| IX (2019-) | ЄС | Співголова фракції | Зовнішня політика, оборона |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та офіційного сайту ВРУ. Ця хронологія показує еволюцію від новачка до маестро.
Мінські марафони: уповноважена з мирного врегулювання
Червень 2014-го: анексія Криму, Донбас у вогні. Порошенко призначає Ірину уповноваженою – представниця в гуманітарній підгрупі ТКГ. Роки переговорів у Мінську: обмін полоненими, де кожна угода рятувала життя. Тисячі родин дякували їй за синів, повернених з пекла.
Чартери, ночі без сну, тиск росіян – але вона трималася, як скеля. Звільнена 2019-го з закінченням президентства, але 2,8 тис. полонених знайшли шлях додому. Дипломатія для неї – не папірці, а серцебиття націй.
Навіть у 2026-му її досвід цитує світ: від ПАРЄ до Брюсселя, де Україна – не жертва, а борець.
Сімейний якір у штормі політики
За кулісами – Антон Зацепін, бізнесмен, що став опорою в бурях. Шлюб – як фортеця: донька Ольга (1995), Софія (2009), син Олександр (2013). Ольга успадкувала мамчину енергію, молодші – затишок дому. Ірина вміє поєднувати: сніданки з родиною, вечори з законами.
Хобі? Книги про історію, прогулянки Дніпром, де душа відпочиває. Родина – її суперсила, що заряджає на нові битви.
Цікаві факти про Ірину Геращенко
- Перша жінка-віце-спікер ВРУ – прорив у чоловічому клубі парламенту.
- 14-е місце у рейтингу “Фокус” найвпливовіших жінок 2007-го – попереду багатьох.
- Орден княгині Ольги III ступеня 2017-го за внесок у мир і євроінтеграцію.
- Авторка тисяч поправок у IX скликанні – рекордсменка активності за Chesno.org.
- З 2000-го заслужений журналіст, але пише пости в соцмережах гостріше за репортажі.
Ці перлини роблять її не іконою, а живою легендою.
Її шлях – симфонія стійкості, де ноти революцій переплітаються з родинними мелодіями. У 2026-му Ірина Геращенко продовжує вести фракцію, нагадуючи: Україна варта найсміливіших мрій. А попереду – нові горизонти, де її голос лунає сильніше за гром.