Ігор Всеволодович Гіркін, відомий також як Ігор Стрєлков, з’явився на світ 17 грудня 1970 року в Москві, у типовій радянській сім’ї. Цей колишній офіцер ФСБ став ключовою фігурою початку російсько-української війни на Донбасі у 2014-му, коли його невеликий загін проросійських бойовиків захопив Слов’янськ. Саме він першим публічно зізнався у причетності до збиття рейсу MH17, що коштувало життя 298 людям, і досі сидить у російській колонії за критику влади, виношуючи довічний вирок від нідерландського суду.
З московського історика та реконструктора Гіркін перетворився на символ сепаратизму, а згодом – на незручного для Кремля критику. Його шлях сповнений парадоксів: від романтизації минулих війн до прогнозів краху Росії у 2026-му прямо з-за ґрат. Сьогодні, у лютому 2026-го, він продовжує коментувати фронтові невдачі Путіна через Telegram, ніби нічого не змінилося з тих пір, коли його пости запалювали хаос на сході України.
Така двоїста натура робить Гіркіна унікальним персонажем: патріотичний фанатик для одних, воєнний злочинець для інших. Його історія – це не просто біографія, а дзеркало російського імперіалізму, що прорвався назовні кров’ю та руїнами.
Раннє життя та перші кроки в історії
Москва 1970-х – сірі панельки, шкільні уроки про Велику Вітчизняну, де хлопчик Гіркін вперше ковтає пилку військових спогадів. Батько Всеволод, інженер, і мати Алла, фармацевт, не передчували, як син перетворить хобі на криваве ремесло. Закінчивши школу, Ігор вступив до Московського державного історико-архівного інституту, де вивчав архіви та історію, але душа рвалася до шабель та мундирів.
Студентські роки – це клуби військово-історичної реконструкції, де Гіркін перевтілювався в білогвардійця чи гусара. Він захопився монархізмом, ідеалізуючи дореволюційну Росію як золоту еру. Писав статті для правих видань, як “Завтра” Олександра Проханова, де виливав антизахідні настрої. Ці роки сформували його: не сухий архівіст, а воїн-романтик, готовий оживили сторінки підручників.
Після інституту – строкова служба у десантних військах, де здобув звання прапорщика. Але справжній заклик лунав з гарячих точок: Придністров’я кликало першим.
Військова кар’єра: від Придністров’я до Балкан
1992 рік. Молдавія розпадається, і 21-річний Гіркін мчить добровольцем до Придністров’я підтримати сепаратистів проти Кишинева. Там, у Бендерах, він вперше чує свист куль, командує групою та отримує перші нагороди від місцевих. Це не служба, а пригода – як у його улюблених книгах про громадянську війну.
Того ж літа – Боснія. Серби воюють з босняками, і Гіркін приєднується до них як “доброволець”. Три роки боїв: Країна, Сербська Країна, де він нібито командував ротою. Зізнавався в інтерв’ю про “романтичні бої”, але звинувачують у воєнних злочинах – етнічних чистках, де загинули тисячі. Його мемуари про Боснію – суміш героїзму та ігнору жахіть.
Повернення до Москви не вгамувало спраги. Наступні роки – робота в ФСБ, де Гіркін дослужився до полковника у підрозділі боротьби з тероризмом. Але серце тягнуло на Кавказ.
Чечня: тінь викрадень і ФСБ-операцій
Перша чеченська кампанія 1995-го – короткий епізод, але друга, з 1999-го, стає основним полем. Як офіцер ФСБ, Гіркін бере участь у контртерористичних операціях у Грозному, Хаттуні, Махкетах. Правозахисники звинувачують його у викраденнях: десятки чеченців зникли безвісти, родини отримували трупи з тортурами.
У 2020-му Гіркін сам зізнався: “Був причетний до кількох таких справ”. Його підрозділ, 45-й розвідполк, славився “зачистками”. Це не героїзм, а брудна війна, де межа між терористом і жертвою розмивалася. Після 2005-го – відставка з ФСБ, робота в охороні бізнесмена Костянтина Малофєєва, мецената сепаратизму.
Ці роки загартували характер: Гіркін став затятим імперіалістом, мріючим про “русский мир” від Ліни до Владивостока.
Вторгнення в Україну: іскра Слов’янська
Революція Гідності 2013-2014. Гіркін у Києві під прикриттям, потім – Крим. Лютий 2014: штурм Сімферопольської частини, перша смерть – українського солдата. Звідти – на Донбас. 12 квітня група з 52 бойовиків захоплює Слов’янськ. Пост у VK: “Ми почали війну!” – як постріл у потилицю миру.
Два місяці боїв: Краматорськ, Семенівка. Гіркін – “міністр оборони ДНР” з 16 травня. Під його командуванням – терор: викрадення, тортури, страти. Депутат Рибака вбили на його очах – “відповідальність моя”, зізнавався пізніше. Август 2014 – відхід під Іловайськом, відставка за наказом з Москви.
Його стиль – партизанщина з історичних романів, але реальність жорстока: цивільні жертви, хаос у “республіках”.
Збиття MH17: кров на руках
17 липня 2014. Над Донбасом падає Boeing 777 Malaysia Airlines. 298 загиблих. Перший пост Гіркіна: “Боїнги збито нашими”. Пізніше зізнання: “Першими”. “Бук” з Росії, під його контролем – факт, доведенийJIT.
17 листопада 2022 – Гаазький суд: Гіркін, Дубинський, Харченко – винні у вбивстві, довічне заочно. Він – “функціональний виконавець”, бо керував зоною, де запустили ракету. Україна, Нідерланди, Австралія вимагають екстрадиції. Гіркін заперечує постріл, але визнає моральну відповідальність.
Ця трагедія – вершина його “героїзму”: цивільний літак став трофеєм у гібридній війні.
Лідер “Новоросії” та пропагандистський поворот
Після Слов’янська – “Новоросія”: Гіркін координує “гуманітарку” – зброю та кадри для сепаратистів. Ідея імперії від Одеси до Луганська. Telegram-канал strelkovii набирає мільйони: аналізи, прогнози, романтика війни.
Книги – мемуари про Боснію, вірші під псевдонімом Стрелков. Він вчить “правильному патріотизму”, де Україна – “Малоросія”, а Захід – ворог.
Повномасштабна війна: від підтримки до бунту
24 лютого 2022. Гіркін вітає “СВО”, рве на фронт. Жовтень – доброволець під Херсоном, але затриманий у Криму. Апрель 2023 – “Клуб Розсерджених Патріотів” з Губарєвим: заклик до мобілізації, критика Шойгу.
Липень 2023 – арешт за “екстремізм”: пости проти Путіна. Січень 2024 – 4 роки колонії. Апеляції відкинуто. З-за ґрат – прогнози: “2026 – колапс РФ”.
Ідеологія Гіркіна: монархія, імперія, ненависть
Його світогляд – коктейль монархізму, білогвардійської ностальгії та неоімперіалізму. Росія – спадкоємець імперії, Україна – штучне утворення. Антисемітизм з “Завтра”, антилібералізм. Путін – зрадник, бо “м’який”. Мріє про царя-воїна, де еліти – мілітаристи.
Ця ідеологія надихала Z-патріотів, але Кремль бачить загрозу.
Особисте життя: шлюби, діти, скандали
Двічі розлучений, сини з інвалідністю – звинувачували в ігнорі. Третя дружина – Мирослава Регінська, 20-річна з Донбасу 2014-го, дочка народилася 2016. Вона спростовувала чутки про самогубство 2025-го. Жив скромно в Москві, сусіди згадують “тиха людина з вусами”.
Хвороби: серце, психіка – шизотипія, за чутками. У колонії шиє форму, дає інтерв’ю.
Цікаві факти про Гіркіна
- Перший пост про війну: “Я натиснув спусковий крючок” – став вірусним, запустивши еру меми.
- У Києві 2014 під прикриттям РПЦ з “Дарами волхвів” – диверсант у рясі.
- Пише казки для дітей про війну – “правильний патріотизм” від терориста.
- З в’язниці прогнозує Путіну долю Мілошевича – актуально на 2026.
- Санкції від 30+ країн, але фанати надсилають листи в колонію.
Ці перлини показують абсурд його постаті: романтик-злочинець у світі фактів.
Хронологія ключових подій
Щоб розібратися в хаотичному шляху Гіркіна, ось таблиця основних віх – від студентських мрій до тюремних прогнозів.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1970 | Народження в Москві |
| 1992 | Придністров’я та Боснія – перші бої |
| 1999-2005 | Чечня: ФСБ, викрадення |
| 2014 | Слов’янськ, MH17, ДНР |
| 2022 | Довічне в Гаазі; фронт 2022 |
| 2023-2024 | Арешт, 4 роки в РФ |
| 2025-2026 | Чутки смерті, прогнози з колонії |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, obozrevatel.com.
З колонії Гіркін продовжує сіяти розбрат: фронтові аналізи, апокаліптичні видіння для Росії. Його голос лунає, нагадуючи, як один пост може змінити долі тисяч. Чи почує Кремль його “розсерджених патріотів” – питання відкрите, але Донбас пам’ятає іскру першого пострілу.