У спекотному липні 1995 року в Рівному на світ з’явилася дівчинка, яка через два десятиліття стане символом незламності України. Яна Вадимівна Зінкевич, народжена 2 липня, виросла в звичайній родині, але доля кинула її в пекло війни, де вона витягала поранених з поля бою голими руками. Сьогодні, у 30 років, вона не лише командирка легендарних “Госпітальєрів”, а й народна депутатка, яка бореться за реформи в армійській медицині, пересуваючись на візку після жахливої аварії.
Її шлях – це не казка про супергероїню, а реальна сага про біль, любов до країни та материнство в часи кризи. З 19 років Яна очолила медичний батальйон, що врятував тисячі життів на Донбасі та в повномасштабній війні. А в парламенті вона просуває закони, які рятують воїнів не лише на фронті, а й у тилу. Ця жінка доводить: інвалідність – не вирок, якщо серце б’ється в ритмі боротьби.
Рівне, тихе волинське місто з його парками та старовинними храмами, стало колискою для Яниної сили. Тут, у стінах Рівненського навчально-виховного комплексу “Колегіум”, вона опанувала перші кроки дорослого життя. Шкільні роки минають непомітно: уроки, друзі, мрії про майбутнє. Але Майдан 2014-го перевертає все з ніг на голову. Дев’ятнадцятирічна дівчина, ще без медичної освіти, чує поклик і їде на Схід, де починається її справжня біографія – біографія воїна-медика.
Зародження “Госпітальєрів”: від волонтерки до командирки
Квітень 2014-го. Російські окупанти рвуть Україну на шматки, а Яна, щойно закінчивши школу, створює Добровольчий медичний батальйон “Госпітальєри”. Без формальної освіти, лише з базовими курсами першої допомоги, вона збирає перших добровольців – студентів, вчителів, звичайних українців, готових ризикувати життям. “Госпітальєри” стануть найбільшим добровольчим медичним підрозділом, евакуюючи понад 3200 поранених до 2022-го і ще тисячі після повномасштабного вторгнення.
На фронті немає часу на вагання. Яна лично витягує понад 200 бійців з-під куль, працює під обстрілами Пісків, Авдіївки, Широкиного. Її руки, тендітні на вигляд, перев’язують рани, зупиняють кровотечі, а голос – заспокоює умираючих. Батальйон росте: з десятка людей до 360 медиків у 50 бригадах ЗСУ. Вони навчають парамедиків, екіпірують рятівників, відкривають школи підготовки. Це не просто допомога – це революція в польовій медицині, де секунди вирішують долю.
- 2014: Заснування батальйону під егідою ДУК “Правий сектор”, перші евакуації на Донбасі.
- 2015: Розширення до медичного управління УДА, порятунок сотень під Пісками.
- 2022+: Інтеграція в ЗСУ, евакуація з Маріуполя, Бахмута, Харківщини – понад 2000 життів за два роки.
Ці етапи – не суха хронологія, а історії відчаю й тріумфу. Волонтери згадують, як Яна бігала полями під “Градами”, кричавши: “Тримайся, братан, зараз витягнемо!”. Її харизма згуртовувала людей, перетворюючи хаос на систему. Навіть скептики, які спочатку казали “дівчат на фронт не пускаємо”, зрештою визнали: ця рівнянка змінила армію.
Аварія, що ледь не зламала долю: боротьба за життя
5 грудня 2015-го, на трасі Дніпро-Донецьк, доля б’є нищівним ударом. Авто “Госпітальєрів”, де Яна – пасажирка, перекидається сім разів. Вона вилітає з машини, отримує повний перелом хребта, параплегію, переломи ребер, ключиці, ушкодження органів. Місяці в комі, операції в Україні та Ізраїлі, безкінечні болі. Лікарі шепочуть: “Дівчинко, ти не ходитимеш”. Але Яна, з характером сталевої пружини, встає на візок і повертається до батальйону.
Цей момент – переломний у біографії. Замість жалю вона знаходить силу в материнстві: 27 травня 2016-го одружується з Максимом Корабльовим, своїм заступником, який вів той фатальний авто. 31 жовтня народжується донечка Богдана. Та щастя коротке – чоловік покидає сім’ю через місяці після пологів. Розлучення в січні 2017-го. Яна одна виховує дитину, керує батальйоном, вступає до Дніпровського державного медичного університету – ту саму освіту, якої бракувало на старті.
Біль стає паливом. Вона жартує в інтерв’ю: “Візок – мій танк, на ньому я воюю в Раді”. Ця стійкість надихає тисячі: жінки в ЗСУ зросли до 70 тисяч, частково завдяки її прикладу. Аварія не зупинила – вона загартувала.
Політичний фронт: нардепка від “Європейської Солідарності”
Літо 2019-го. Яна йде в Верховну Раду від “Європейської Солідарності” – і перемагає. У 24 роки стає народною депутаткою IX скликання, секретаркою Комітету з питань здоров’я нації, головою підкомітету з військової медицини. Її законопроєкти – про медреформу в ЗСУ, захист ветеранів, інтеграцію госпіталів у систему.
- Законопроєкт про другий етап медреформи: вписати військові госпіталі, аби воїни не чекали черг.
- Підтримка рекрутингу: моделі набору, як у “Госпітальєрах”, для армії.
- Комісія з ветеранів: реабілітація, протезування – все, що пережила сама.
У Раді вона не мовчить. Бореться за бюджет на армію, критикує корупцію в ТЦК, просуває гендерну рівність. У 2023-му Time включає її до 100 Next – списку лідерів майбутнього. А в 2021-му стає прототипом ляльки Барбі “Пані України” – разом з 35 іншими героїнями.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 2014 | Заснування “Госпітальєрів” | Перша евакуація поранених |
| 2015 | Аварія та Орден “Народний Герой” | Параплегія, але продовження служби |
| 2019 | Обрання нардепкою | Реформи в медичній системі ЗСУ |
| 2023 | Time 100 Next | Міжнародне визнання |
Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та people.rada.gov.ua. Ці віхи показують еволюцію: від поля бою до законодавчих змін.
Сучасні виклики: 2025-2026 у біографії Яни
Повномасштабна війна множить випробування. У квітні 2025-го російський удар знищує базу “Госпітальєрів” у Павлограді – ключовий центр підготовки. Батальйон не зупиняється: переїжджає, набирає новачків, евакуює з найгарячіших точок. Яна активно коментує бюджет-2026: “Неможливий без виплат воїнам”, закликає скоротити “бронь” для чиновників.
Грудень 2025-го: у інтерв’ю вона підтримує ТЦК, говорить про рекрутинг і навіть мобілізацію жінок. “Доведеться повернутися до цього, я підтримуватиму”, – заявляє рівненська нардепка. Материнство додає глибини: Богдана росте, бачить маму як приклад. Яна балансує між Радою, батальйоном і сім’єю, доводячи: героїні не здаються.
Її Facebook та Instagram – живі хроніки: фото з фронту, пости про реформи, жарти про візок. У 2026-му, на початку року, вона продовжує тиск на владу за медичну реформу, наголошуючи: “Воїни гинуть не від куль, а від браку допомоги”. Ця актуальність робить біографію живою, не замороженою в минулому.
Цікаві факти з життя Яни Зінкевич
- У 19 років без диплома медика врятувала більше, ніж багато лікарів за кар’єру – понад 200 особисто.
- Її батальйон навчив тисячі парамедиків; школа “Госпітальєрів” – еталон для ЗСУ.
- Прототип Барбі 2021-го: лялька з візком символізує силу жінок-ветеранок.
- Виховує доньку сама, поєднуючи фронт, Раду та материнство – “Моя Богдана – мій тил”.
- У Time 100 Next 2023-го поруч з глобальними лідерами, як от Ілон Маск чи кліматичні активісти.
Ці перлини розкривають Яну не як ікону, а як живу людину з гумором і болем.
Нагороди та спадщина: визнання незламної душі
Ордени сыплються, як град на фронті. 4 червня 2015-го – “Народний Герой України” за порятунок бійців. 1 грудня того ж року – “За заслуги” III ступеня. 16 березня 2016-го – “За спасіння життя”. Плюс Орден святого Пантелеймона, пам’ятний знак “За воїнську доблесть”. Кожна – не блискітка, а свідчення врятованих доль.
Спадщина глибша: “Госпітальєри” еволюціонували в професійну силу, вплинули на доктрину евакуації ЗСУ. Яна змінила сприйняття жінок у армії – з “не місце” до 10% особового складу. Її біографія надихає молодь: йти на фронт, реформувати систему, не здаватися після падінь.
Уявіть ритм її днів: ранок з донечкою, комітет у Раді, дзвінки волонтерам, пости про фронт. Ця енергія – як вогонь у ночі, що освітлює шлях іншим. Яна Зінкевич продовжує писати свою історію, і ми з нетерпінням чекаємо наступних глав.