У серці Карпат, де гори шепочуть давні легенди, 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів народився Дмитро Васильович Павличко – чоловік, чиє слово стало зброєю проти забуття, а вірші – гімном незламного духу українців. Цей поет, перекладач, дисидент і дипломат прожив 93 бурхливі роки, залишивши по собі “Два кольори”, повне зібрання Шекспіра українською та “доктрину Павличка” про нейтралітет України. Його біографія – це мозаїка з болючих втрат, тріумфів пера й політичних битв, де кожна строфа пульсувала любов’ю до рідної землі.
Стопчатів, маленьке село на Івано-Франківщині, колись у складі Польщі, стало колискою для хлопця з п’ятьох дітей у селянській родині. Батько Василь Миколайович і мати Параска Юріївна Бойчук виростили сина в атмосфері простих радощів: співи під віконцем, карпатські трави й перші книжки Шевченка. Дмитро з дитинства відчував себе частиною великої української саги, де слово – це корінь, а тиша – ворог. Уже в польській школі в Яблунові він кинув виклик учителеві, відмовившись декламувати польські вірші, – той інцидент став першим бунтом юного патріота.
Війна увірвалася в життя Павличка вихором жаху. У 1944 році гестапо розстріляло його старшого брата Петра, бандерівця, в Коломиї. Шістнадцятирічний Дмитро не стримався: у квітні 1945-го з товаришами приєднався до сотні УПА під командуванням Спартана. “Мушу помститися німцям за брата”, – твердо заявив він батькам, попри сльози матері. Три місяці боїв у лісах, псевдонім “Граб”, а потім арешт НКВД. Вісім місяців ув’язнення в Коломиї, де били шомполами, закладали пальці в двері, – усе це загартувало характер, як карпатське кричне вино.
Студентські роки: від Львова до перших строф
Після звільнення в 1946-му Павличко повернувся до навчання. Коломийська гімназія, Яблунівська школа – шлях до Львівського університету ім. Івана Франка на філфак. 1953 рік: диплом, перша збірка “Любов і ненависть”. Ці вірші, сповнені пристрасті й болю, одразу помітили – з ініціативи Миколи Бажана молодого поета прийняли до Спілки письменників. Але радянська машина не дрімала: аспірантуру виключили за “вільнодумство”.
У Львові, завідувач відділом поезії журналу “Жовтень” (1957–1959), Павличко кує стиль. Збірки “Моя земля” (1955), “Чорна нитка” (1958), “Правда кличе” (1958, тираж спалили цензори) – це крик душі шістдесятника. Переїзд до Києва 1964-го відкриває нові горизонти: секретаріат СПУ, редактор “Всесвіту” (1971–1978). Тут народжується “Гранослов” (1968), заборонена за патріотизм, – збірка, де слова грають, як гірські струмки, викриваючи фальш епохи.
Поетичний вершина: від “Два кольори” до псалмів покаяння
Творчість Павличка – ріка, що несе бурхливий потік образів. “Два кольори” (1965), де червоне – любов, чорне – журба, стали народною піснею на музику Білаша. Гнатюк, Явір, Зінкевич співають його рядки, а КДБ викликає на “бесіду”. Сонетні цикли “Сонети подільської осені” (1973), “Таємниця твого обличчя” (1974), “Сонети” (1978) – це інтимна лірика, де кохання переплітається з філософією, як карпатські стежки.
Пізні твори глибші: “Спіраль” (1984) кружляє в лабіринтах долі, “Покаянні псалми” (1994) – сповідь перед Богом і народом. Поеми “Поєдинок” (1973, гладіатори Нерона), “Князь” (1986, походи Ігоря), “Петрик” (1994, гайдамаччина) оживають історію. А “Вірші з Майдану” (2014), “Пора перемагати” (2015) – грім проти агресії. “Я смерть свою молитвою зустріну, / Вклонюсь Тобі з-під каменя й трави, / Але не дай, щоб служники Москви / Знов обернули край мій на руїну!” – рядки, що ріжуть серце.
Ось хронологія ключових збірок, що показує еволюцію майстра:
| Рік | Збірка | Особливості |
|---|---|---|
| 1953 | Любов і ненависть | Дебют, пристрасть і біль |
| 1968 | Гранослов | Заборонена за патріотизм |
| 1974 | Таємниця твого обличчя | Інтимна лірика |
| 1984 | Спіраль | Філософські роздуми |
| 1994 | Покаянні псалми | Духовна сповідь |
| 2014 | Вірші з Майдану | Реакція на Революцію Гідності |
Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ця таблиця ілюструє, як поет від молодого бунтаря перетворився на пророка нації, додаючи шар за шаром глибини.
Перекладацький епос: Шекспір, Данте й світ у українському слові
Павличко – один з найвидатніших українських перекладачів. Шість томів Шекспіра (1986) – подвиг, де сонети звучать як рідні. Антологія “Світовий сонет” (1983, розширена 2004) об’єднала Петрарку, Мікеланджело, Лорку, Бодлера, Гете, Рільке. З іспанської – Марті, з португальської – Камоенс. Ці праці не просто слова – це мости між культурами, де українська мова сяє кришталем.
Він перекладав з десяти мов, роблячи світову класику доступною. Уявіть: “Гамлет” шепоче карпатським вітром, Данте блукає Поділлям. Це не механічна робота, а акт любові, бо, як казав поет, “слово – це душа нації”.
Політичні баталії: від Руху до посольств
1989-й: Павличко – сооснователь Народного Руху України, Демократичної партії, голова Товариства української мови ім. Шевченка. КПРС покидає 1990-го. Народний депутат трьох скликань, голова комітету закордонних справ (1990–1994). Співавтор Декларації про суверенітет і “доктрини Павличка” – нейтралітет як щит для України.
Посол у Словаччині (1995–1998), Польщі (1999–2002) – там встановлено пам’ятник Шевченку у Варшаві. На Майдані 2014-го – з гаслами проти окупантів, за Лавру Київському патріархату. Навіть у 90+ він писав: “Мова окупантів – не наша!”
Сімейне вогнище: любов і трагедії
1958 рік: шлюб з Богдана Павлівною, народження Соломії. Донька стала літературознавицею, але трагічно загинула 1999-го від чадного газу. Друга донька – Роксолана. Онука Богдана (Дана) Михайлівна Павличко (нар. 1987) – видавчиня, береже спадок: “Дмитро в раю. Таких людей не роблять”. Сім’я – опора, де поет знаходив сили для нових строф.
Цікаві факти з життя Павличка
- У 16 приєднався до УПА помститися за брата – бився три місяці під псевдонімом “Граб”.
- “Два кольори” викликали КДБ: пісня стала надто популярною.
- Переклав повне Шекспіра – першим в Україні.
- У 90+ писав вірші про Майдан, називаючи Росію “сусідом-агресором”.
- Похований у Стопчатові поруч з батьками – повернувся до коренів.
Ці перлини показують: Павличко жив на повну, як гірський потік – нестримний і чистий.
Нагороди: вершина визнання
Держава вшанувала поета щедро. Ось ключові:
| Рік | Нагорода | За що |
|---|---|---|
| 1977 | Шевченківська премія | “Любов і ненависть” |
| 1997 | Орден “За заслуги” III ст. | Літературний внесок |
| 2004 | Герой України | Поезія та державотворення |
| 2015 | Орден Свободи | Громадська діяльність |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, suspilne.media. Повний список включає Ярослава Мудрого IV та V ступенів – символи незламності.
Павличко пішов 29 січня 2023-го в Києві, але його слово живе: вулиці з його ім’ям, вірші в серцях, переклади в бібліотеках. У часи випробувань українці шепочуть його строфи, згадуючи, як один чоловік з Карпат ніс вогонь свободи крізь бурі XX століття. Його спадщина кличе нас уперед – до перемоги, де червоне переможе чорне.