У запорізьких кварталах, де вітер з Дніпра несе аромати промислового міста, 11 грудня 1981 року з’явився на світ Олексій Олександрович Тритенко – хлопець, чия наполегливість перетворила мрію про сцену на яскраву реальність. Сьогодні, у 44 роки, цей актор театру та кіно не просто грає ролі, а втілює долі, що резонують з серцями мільйонів. Від перших кроків у Одеському театрі до фронтових окопів 79-ї десантно-штурмової бригади – його шлях сповнений драматичних поворотів, як у найкращому сценарії.
Батьки Олексія спочатку сумнівалися в його покликанні: мама бачила сина бухгалтером, брат – дипломатом. Та юнак стояв на своєму, і сімейна рада завершилася його тріумфом. Ця впертість стала фундаментом кар’єри, де він знявся у понад 50 проектах, від серіальних епізодів до головних ролей у патріотичних стрічках на кшталт “Чорний ворон” чи “Крути 1918”. А з початком повномасштабної війни Тритенко обрав форму, ставши молодшим сержантом і стрілком у роті безпілотників.
Його особисте життя, як і кар’єра, не уникло бурхливих хвиль: два шлюби з колегами-актрисами завершилися розлученнями, але залишили дружні зв’язки. “У побуті я нелегка людина”, – зізнавався він у свіжих інтерв’ю, підкреслюючи, що фронт диктує свої правила кохання.
Ранні роки: від запорізьких вулиць до перших мрій про сцену
Запоріжжя 80-х – це гул заводів, гарячі літні дні на Хортиці та мрії школяра про великі ролі. Олексій ріс у звичайній родині, де акторство здавалося далеким світом. У четвертому класі він уже дебютував у головній ролі шкільного спектаклю, і це запалило іскру. “Свій творчий шлях я почав у 4-му класі. І відразу з головної ролі”, – згадував актор у розмові з журналістами.
Шкільні роки промайнули швидко, але вибір професії став справжнім випробуванням. Родина зібралася на “сімейну раду”: пропозиції лунали різні, та Олексій чітко заявив – тільки театр. Ця рішучість, ніби сталевий хребет промислового Запоріжжя, витримала всі сумніви. Після школи він подав документи до Дніпровського театрально-художнього коледжу, де в 2003 році отримав диплом. Там, серед репетицій і ночей над текстами, сформувався його стиль – глибокий, емоційний, з нотками іронії.
Цей період заклав основу характеру: наполегливий, з гумором над собою. Запорізький акцент, що іноді проскакує в інтерв’ю, додає його образам автентичності, ніби шматочок рідної землі в київських виставах.
Театральний шлях: від Одеси до київських сцен
Перший контракт підписав у 2003-му – Одеський академічний російський драматичний театр. Рік у портовому місті, де море шепоче секрети, став школою життя. Там Олексій освоював ази, граючи ролі, що вимагали пластичності та емоційної глибини. Та серце тягнуло до столиці.
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра – мрія, за якою довелося поборотися. Кілька невдалих кастингів, відмови, але у 2004-му його взяли. 14 років на цій сцені: від комедійних типажів до трагічних героїв. Спектаклі на кшталт “Тато напрокат” чи глибокі драми розкрили його харизму. Глядачі пам’ятають, як Тритенко одним поглядом міняв атмосферу залу.
У 2018-му перехід до Київського академічного Молодого театру. Тут ролі стали інтимнішими, ближчими до сучасності. Заслужений артист України – статус, що прийшов не даром. Театр для нього – як другий дім, де кожна дошка сцени зберігає шматочок душі.
Ключові театральні ролі та їх вплив
У Молодому театрі Олексій втілює персонажів, що віддзеркалюють українську реальність. Наприклад, у виставах про кохання та втрати його герої – живі, з м’язами і сумнівами. Ці ролі навчили його балансувати між сміхом і сльозами, роблячи акторство справжньою терапією.
- Комедійні образи на Лівому березі: динамічні, з сатирою на побут, де Тритенко блищав імпровізацією, зачаровуючи публіку.
- Драматичні ролі в Молодому театрі: глибокі монологи про війну та вибір, що резонували з глядачами після 2014-го.
- Експериментальні проекти: де він поєднував акторство з режисурою, тестуючи межі.
Після списку ролей завжди приходить рефлексія: театр навчив Тритенка слухати тишу залу, перетворюючи її на найгучніший оплеск.
Кіно кар’єра: від епізодів до зіркових ролей
Дебют у 2003-му – “Особисте життя офіційних людей” (роль Мурги). Звідти – потік серіалів: “Подруга особливого призначення”, “Брат за брата”, де він гравав охоронців і бандитів з шармом. Кіно стало платформою для зростання: від епізодів до ключових персонажів.
Поворотний момент – патріотичні фільми. У “Крути 1918” (2018) Аверкій Гончаренко – герой, що втілює молодечий запал. “Чорний ворон” (2019) – чекіст Птіцин, антагоніст з нюансами, де Тритенко показав майстерність “поганого хлопця”. “Я працюю на цвинтарі” (2021) – директор Віктор Федоренко, роль, що принесла визнання за гумор на тлі трагедії.
Таблиця ключових фільмів та ролей
| Рік | Фільм/Серіал | Роль | Значення |
|---|---|---|---|
| 2018 | Крути 1918 | Аверкій Гончаренко | Герой визвольних змагань |
| 2019 | Чорний ворон | Чекіст Птіцин | Комплексний антагоніст |
| 2021 | Я працюю на цвинтарі | Віктор Федоренко | Гумор і драма |
| 2023 | Мирний-21 | Койот | Військовий контекст |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, kino-teatr.ua.
Ці ролі не просто робота – вони відображають еволюцію актора: від комерційного кіно до арт-хаусу з національним акцентом. У “Коли ми вдома” Андрій-дільничний став улюбленцем, бо Тритенко додав йому теплоти сусіда.
Режисерські амбіції та інші досягнення
Не обмежившись акторством, Олексій зняв короткометражку “Листи до батька” (2017), презентовану на фестивалі в Аланьї, Туреччина. Це крок до повнометражки, де він поєднав режисуру з особистими переживаннями. Член Української кіноакадемії, лауреат “Топ-100 видатних чоловіків Київщини” – нагороди, що підкреслюють внесок у культуру.
Заслужений артист України – звання, присвоєне за професійні якості та розвиток мистецтва.
Служба в ЗСУ: від сцени до фронту
З лютого 2022-го Олексій у лавах ЗСУ. Молодший сержант 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, стрілець у роті БПЛА. “Напрямок – схід, особисте життя – наказ командира”, – жартував у інтерв’ю TSN.ua у вересні 2025-го. Медаль “За вірну службу” III ступеня – визнання від командувача ТрО.
Фронт змінив його: чорний гумор, хитрощі з “хохлами-вичікувачами”, мрія про повернення до кіно. Друзі-продюсери кликали на зйомки, та служба на першому місці. У 2025-му відвідав “Золоту дзиґу”, у 2026-му – продовжує службу, надихаючи.
Особисте життя: шлюби, розлучення та дружба
Перший шлюб – з Анастасією Карпенко, однокурсницею. Разом грали ролі, разом розлучилися ~2014-го. Другий – Зоряна Марченко, теж акторка. Причина розривів одна: “Нелегкий характер у побуті”. Та скандалів немає – спілкуються дружньо, вітають з успіхами.
Дітей не згадує, фокус на кар’єрі та Батьківщині. “Ви не повірите, але у десантника кохання – це чергування”, – сміявся в OBOZ.UA. Фронт загартував, зробивши його сильнішим.
Цікаві факти про Олексія Тритенка
- Instagram @alexey_tritenko – 24 тисячі підписників, де фронтові фото перемежовуються спогадами про ролі.
- Підтримував Олега Сенцова у 2018-му, підписавши звернення Європейської кіноакадемії.
- Улюблений жанр – драма з гумором, бо “життя – не мелодрама, а комедія положень”.
- Мріє про повнометражний режисерський дебют після Перемоги.
- Запорізький акцент ховає, але в ролях він додає шарму.
Ці факти розкривають Тритенка як людину з вогнем у очах: актор, воїн, мрійник. Його шлях нагадує, що справжні герої не на екрані, а поруч – у формі чи репетиційній залі. А фронтові історії обіцяють нові ролі, сповнені автентичності.
Олексій Тритенко продовжує писати свою біографію щодня, надихаючи нас наполегливістю та патріотизмом. Хто знає, які ролі чекатимуть після Перемоги?