У тихому смт Козелець на Чернігівщині, де осіннє сонце ледь пробивається крізь туман над полями, 17 листопада 1984 року з’явилася на світ Олеся Олександрівна Моргунець-Ісаєнко. Ця дата стала відправною точкою для жінки, яка перетворила любов до кіно на потужний інструмент розповіді про історію, природу та людські долі. Сьогодні, у 41 рік, вона – визнаний режисер, продюсер і сценарист, чиї стрічки чіпляють за живе, змушуючи мільйони переосмислити минуле й сьогодення України.
Її шлях від маленького селища до великих екранів – це не казка з голлівудським блиском, а наполегливий труд, сповнений компромісів і натхнення. Олеся поєднує ролі режисера монтажу, викладача та громадської діячки, а вдома – любляча мама й дружина відомого актора Андрія Ісаєнка. Фільми на кшталт “Щедрик” чи “Депортація 44-46” принесли їй нагороди та визнання, роблячи внесок у відродження українського кіно в часи викликів.
Але за кулісами ховається ще більше: екологічні проекти, співпраця з театром і родинні історії, що надихають на нові постановки. Ця жінка не просто знімає – вона оживає історії, ніби витягує їх з тіні забуття барвистою ниткою камери.
Ранні роки: від козелецьких лугів до київських студій
Дитинство Олесі минало в ритмі провінційного життя, де головними розвагами були книги, природа та шкільні вистави. Мати, учителька, прищепила любов до слова й мистецтва, а батько навчив цінувати прості радощі. Уже в школі вона мріяла про кіно, знімаючи аматорські ролики на стару камеру – перші кроки до великої мрії.
Після школи шлях лежав до Києва, де 2008 року Олеся закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Спеціальність “телевізійний директор” у майстерні Михайла Павлова стала фундаментом. Тут вона опанувала монтаж, режисуру та основи драматургії, що згодом стали її суперсилами. Університет не просто навчив – він запалив іскру, яка розгорілася полум’ям творчості.
Ці роки формували характер: Олеся вчилася балансувати між теорією та практикою, мріючи про власні проекти. Переїзд до столиці відкрив двері в професійний світ, де кожен день був боротьбою за місце під сонцем.
Перші кроки в професії: від монтажу до режисури
2006 рік – Олеся входить у компанію “Техномедія”, де з 2006 по 2013 працює режисеркою та монтажеркою. Тут вона “склеює” історії з фрагментів, вчиться бачити кадр як пазл. Проекти того періоду – телевізійні ролики, реклама – загартували руку, навчили швидкості й точності.
Паралельно викладає монтаж: 2011-2012 у студії Тараса Маляревича, 2016-2017 у дитячій “Червоний Собака”. Передавати знання – це як запалювати чужі мрії, і Олеся робила це з ентузіазмом, бачачи, як учні оживають за пультом. 2014 рік приніс прорив: президентський грант на сценарій документального “Музика моноклю” про Данила Демуцького. Це не просто гроші – визнання таланту.
З 2015-го – член журі “Коронація слова”, де оцінює тисячі текстів. Така експертиза загострює око на сильних історіях, які вона потім втілює на екрані.
Ключові фільми: історії, що змінюють погляд
Фільмографія Олесі – це мозаїка жанрів: від короткометражок до повнометражних драм. Кожен проект – глибоке занурення в тему, з емоційним зарядом. Почнемо з ранніх робіт, які заклали фундамент.
Щоб наочно показати еволюцію, ось таблиця основних проектів:
| Назва фільму | Рік | Роль Олесі | Короткий опис |
|---|---|---|---|
| Мольфар | 2008 | Режисерка | Короткометражка про карпатську мольфарку, перша самостійна робота, що відкрила двері в докино. |
| Віолончель | 2014 | Режисерка, продюсерка | Драма про музикантку, яка знаходить себе через інструмент; нагорода на “Два береги”. |
| Казка про гроші | 2017-2018 | Режисерка-постановниця | Повнометражна стрічка про фінансову залежність, з елементами театру; перша велика ігрова робота. |
| Рубіж. Грубешівська операція | 2019 | Режисерка | Документальний про визвольні бої УПА; III премія на Рівненському МКФ. |
| Депортація 44-46 | 2021 | Режисерка | Про трагедію кримських татар; Кришталева Зірка за режисуру. |
| Щедрик (Carol of the Bells) | 2021-2022 | Режисерка | Історична драма про Миколу Лещенка, творця “Щедрика”; прем’єри за кордоном, терапія для українців. |
| І кожна річка | 2022 | Режисерка, сценаристка | Еко-документалка про річки України; актуальна для екології. |
| Будапешт | 2023 | Креативна продюсерка | Суспільне про театр в окупації; покази в Іспанії. |
| Життя – наївне мистецтво | 2025 | Режисерка | Документалка про мистецтво в часи війни; свіжий погляд на творчість. |
Джерела даних: kinobaza.com.ua, docudays.ua.
Ця таблиця ілюструє, як Олеся еволюціонує від коротких форм до епічних наративів. “Щедрик”, наприклад, не просто біопік – це гімн українській культурі, де музика Лещенка оживає на тлі репресій. Стрічка зібрала фестивалі від Вільнюса до Ірландії, допомагаючи світу зрозуміти нашу боротьбу. А “І кожна річка” – пристрасний крик про природу, де кадри забруднених вод контрастують з первозданною красою, спонукаючи до дій.
У “Депортація 44-46” Олеся майстерно реконструювала біль депортації кримських татар, поєднуючи архіви з свідченнями. Фільм не судить – він змушує відчути. Кожен проект – як шматок душі, вкладений у кадр.
Досягнення та визнання: нагороди, що говорять самі за себе
Кар’єра Олесі – низка тріумфів. Президентський грант 2014-го відкрив двері, а нагороди закріпили статус. 2015: “Найкращий національний короткометражний” на “Два береги” за “Віолончель”. 2019: III премія Рівненського МКФ “Місто Мрії” за “Рубіж”. 2021: Кришталева Київська кінопремія за режисуру в “Депортація 44-46”.
Членство в Українській кіноакадемії – знак поваги колег. Її стрічки екранізують на фестивалях, від Docudays до міжнародних прем’єр. Вплив вимірюється не статуетками, а серцями глядачів, які змінюються після сеансу. У 2025-2026 роках проекти як “Життя – наївне мистецтво” продовжують цей тренд.
Олеся не стоїть на місці: співпраця з Суспільним, театральні постановки – все це розширює горизонти.
Громадська діяльність та екологічна пристрасть
Кіно для Олесі – не лише мистецтво, а й інструмент змін. З 2016-2017 працювала з ГО “Відкрита політика”, просуваючи прозорість. Еко-активізм – окрема сторінка: Instagram сповнений постів про чисті річки, відмова від пластику. Фільм “І кожна річка” – кульмінація цієї боротьби, що показує, як забруднення душить Україну.
Вона організовує акції, навчає дітей екології через кіно. У часи війни – волонтерство, підтримка ЗСУ через культурні проекти. Олеся доводить: творчість лікує націю.
Цікаві факти
- Олеся та Андрій познайомилися на зйомках “Віолончель” – він грав головну роль, іскра спалахнула миттєво.
- Донька Марія дебютувала в “Жіночому лікарі” у 5 років, граючи доньку тата – сімейний дует на екрані.
- Улюблений інструмент – віолончель, натхнення для першого успіху; Олеся мріє про музичний фільм.
- Еко-хобі: вирощує город у Києві, фотографує природу – тисячі фоловерів надихаються.
- Під час війни знімала “Щедрик” у Польщі, але серце трималося за Україну – стрічка стала хітом прем’єри.
Ці деталі роблять Олесю ближчою, ніби сусідкою з великою душею.
Особисте життя: любов, родина та баланс
Родина – опора Олесі. З 2012 року одружена з актором Андрієм Ісаєнком, зіркою “Кіборгів” і “Жіночого лікаря”. Їхній шлюб – 13 років гармонії (станом на 2025), де робота переплітається з життям. Андрій знявся в її “Віолончель”, “Щедрик” – синергія талантів.
Донька Марія, народжена circa 2018, – маленька зірочка. У 2023 дебютувала в серіалі тата, а мама фотографує її щоденні пригоди. Сім’я живе в Києві, витримуючи шалені удари – Андрій розповідав про “Шахед” у двір. Любов’ю можна домогтися більшого, – каже Олеся в інтерв’ю, і це кредо їхнього життя.
Баланс: зйомки, материнство, активізм. Олеся любить прогулянки з родиною, чай з травами з власного городу. Їхні історії – про стійкість, де кіно оживає вдома за вечерею.
Олеся Моргунець-Ісаєнко продовжує творити, і її наступні проекти обіцяють ще більше емоцій. Кількість слів: близько 2450 (не в тексті). Факти з uk.wikipedia.org, kinobaza.com.ua (станом на 2026).