Київський двір наприкінці 1940-х пахне свіжим хлібом і дитячим сміхом, де маленька Клара Герцер, народжена 12 грудня 1946 року, вперше чула відлуння майбутньої слави. Донька фронтовика Бориса Зіновійовича Герцера, директора взуттєвого магазину на Подолі, та Поліни Семенівни, яка присвятила себе дому й пізніше кондитерській фабриці, Клара виросла в атмосфері суворої дисципліни й теплого єврейського гумору. Брат Леонід додавав хаосу, а батько, пройшовши війну з пораненнями, вчив стійкості. Ця киянка з характером тітки Соні підкорила естраду пародіями та монологами, ставши легендою радянської, а згодом російської гумористики.
Її кар’єра – це вихор номерів, де грубий голос одеситки розкриває абсурд життя, а нагороди, як Народна артистка Росії 1997-го, лише вершина айсберга. Особисте життя сплелося з любов’ю до музиканта Юрія Зерчанінова, дочкою Машею та боротьбою з онкологією, що не зламала дух. Сьогодні, у 79 років, вона рідше на сцені, але її жарти живуть у серцях мільйонів.
Раннє дитинство: Київські корені та перші мрії
Поділ у повоєнному Києві – це вузькі вулички, де Клара бігала з сусідськими дітьми, уникаючи батьківських наганяй за розбите скло. Батько Борис, герой війни, не потерпав пустощів: найменша провинність – і покарання неминуче. Мати Полина, лагідна хранителька оселі, намагалася пом’якшити суворість, але сім’я трималася на залізній дисципліні. Єврейське коріння додавало шарму: історії бабусі про одеські базари надихали на майбутні монологи.
У школі Клара засяяла в драмгуртку. Педагоги одразу помітили талант: її читання віршів і мініатюр приковувало увагу. “Ти народжена для сцени”, – казали вони, і дівчинка повірила. Батьки мріяли про лікаря чи вчителя, але сцена кликала сильніше. Ці роки заклали основу – грубий, “противний” голос, що став її фішкою, народився з київських дворових розмов.
Переїзд у Харків на деякий час лише посилив тягу до мистецтва. Там, у культурному вихорі, Клара вперше побачила професійні вистави, які запалили іскру. Повернення до Києва стало стартом: вступ до студії художнього читання, де вона відточувала дикцію та міміку.
Освіта: від київської студії до московських вершин
У 1960-х Клара Герцер обрала Київську студію естрадно-циркового мистецтва – місце, де народжувалися зірки. Тут, під керівництвом досвідчених наставників, вона опанувала основи естради: пародії, імпровізацію, вокал. Закінчила курс у 1971-му, готова до викликів. Але амбіції гнали далі – до Москви, де в 1974-му вступила до Гітіс (Російський інститут театрального мистецтва).
Студентські роки в столиці – це голод, репетиції до ночі й перші провали. Викладачі хвалили харизму, але лякалися “грубого” тембру. “Твій голос – для туалету ‘Занято!'”, – жартував батько в листах. Та Клара не здалася: грала в студентських виставах, де її пародії на Райкіна та Утесова вибухали оплесками. Диплом 1978-го – квиток на велику сцену.
Ця освіта стала фундаментом: Гітіс навчив драматургії, а київська студія – естрадній свободі. Без них не було б тієї Клари, що одним інтонаційним поворотом змушує реготати зали.
Прорив на естраді: тітка Соня та незабутні монологи
Дебют 1974-го в Москві – скромний, у кабаре. Але справжній бум прийшов у 1980-х з “Вокруг смеха”. Монолог “Тітка Соня” – одеситка з грубим голосом, що скаржиться на життя, – став хітом. “У тьоті Соні поганого не буває!” – ця фраза увійшла в фольклор. Пародії на зірок: від Фаїни Раневської до сучасних співачок – Клара імітувала не лише голос, а й ходу, жести.
Ось ключові номери, що зробили її зіркою:
- Тітка Соня: Серія монологів про побут, кавалерів, сусідок – грубий одеський акцент чарівно оголює абсурд.
- Пародії на жінок: “Бабуся на дискотеці” чи “Дама в перукарні” – деталізовані, з вокальними вставками.
- Сатира на моду: “Нові туфлі” – про марнославство, де голос тітки Соні переходить у спів.
- Імпровізації: З Хазановим чи Шифріним – дуети, де гумор летить іскрами.
Ці номери не просто смішні – вони розумні, з шаром іронії над радянським байтом. Після списку успіхів Клара заполонила естраду: концерти від Москви до Владивостока, де зали реготали до сліз.
Театр Жванецького та телебачення: вершина майстерності
1992-й – поворот: вступ до Московського театру естрадних мініатюр Михайла Жванецького. Тут Клара оживила тексти майстра: гострі, філософські. “Жванецький писав для мене, ніби знав мій голос”, – зізнавалася вона. Постановки “Одеса-мама” чи “Моя Одеса” – шедеври, де гумор межує з поезією.
Телевізор став трампліном: “Аншлаг” з Регіною Дубовицькою – щотижневі монологи, мільйонні аудиторії. Фільми “День радіо” (2008), “Королева бензоколонки 2” (2005) додали кінематографічного блиску. Озвучка мультфільмів – ще один талант, де її голос оживав казок.
Співпраця з Райкіним, Утесовим у ранні роки навчила елітарності гумору. Клара – місток між радянською естрадою та сучасним стендапом.
Досягнення та визнання: нагороди й вплив
Заслужена артистка РФ у 1992-му – перша вершина, за нею “Золотий Остап” того ж року на фестивалі в Петербурзі. Народна артистка 1997-го – кульмінація. Книга “Моя історія” (1997) розкрила закулісся: від київських дворів до кремлівських сцен.
Вона вплинула на покоління: сучасні коміки копіюють її інтонації. У 2019-му тур “Я – це я!” зібрав аншлаги, доводячи вічність гумору.
Особисте життя: любов, родина й боротьба з хворобою
Юрій Зерчанинов, музикант, став опорою в 1980-х. Шлюб – гармонія: він писав музику до її номерів, вона надихала. Дочка Марія народилася 1985-го, успадкувала талант – актриса й продюсер. Онуки Анна, Лев та Андрій – радість бабусі. Юрій пішов 2009-го від раку, лишивши порожнечу.
Онкологія грудей у 2010-х – найважчий бій. Операція, хімія, але Клара перемогла: “Гумор лікує душу”. У 2025-му проблеми з тиском, але вона тримається, з’являючись на святах.
Сучасний етап: стійкість легенди
У 2025-2026 роках Клара рідше на сцені – вік бере своє, – але Telegram-канал і гостьові появи тримають фанатів. Вона коментує війну стримано, згадуючи київське дитинство. Гумор – її щит: “Сміх перемагає все”.
Цікаві факти про Клару Новікову
- Її “грубий” голос – навмисна фішка, натхнена одеськими тітками з базарів.
- Батько спочатку заборонив сцену, але після Райкіна розтануло.
- У 2000-х озвучувала казки, де тітка Соня ставала доброю відьмою.
- Любить вишиванки – данина Києву, носить на приватних святах.
- Мріє про великий концерт в Одесі: “Там мій гумор народився”.
Ці перлини роблять Клару не просто зіркою – живою легендою.
Хронологія ключових подій у житті Клари Новікової допомагає побачити еволюцію від киянки до ікони естради.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1946 | Народження в Києві |
| 1971 | Закінчення київської студії |
| 1978 | Диплом Гітіс |
| 1980-ті | Прорив з “Тіткою Сонею” у “Вокруг смеха” |
| 1992 | Театр Жванецького, Золотий Остап |
| 1997 | Народна артистка РФ, книга “Моя історія” |
| 2009 | Смерть чоловіка |
| 2010-ті | Перемога над онкологією |
| 2025 | Гостьові появи, проблеми зі здоров’ям |
Дані з ru.wikipedia.org та 24smi.org. Клара Новікова доводить: гумор – вічне джерело сили.
Її життя – мозаїка сміху й сліз, де київські корені переплітаються з московським успіхом. Фанати чекають нових монологів, бо тітка Соня завжди повертається з новими історіями.