У сибірському Омську, де морозні вітри шепочуть секрети витривалості, 9 листопада 1983 року з’явився на світ Роман Володимирович Полянський – актор, чия харизма запалює сцени від Москви до Києва. Цей хлопець з родини спортсменів перетворив музичні ноти кларнета на драматичні акорди, а спортивний дух батьків – на енергію ролей, що чіпляють за живе. Сьогодні, у 2026 році, Роман не просто грає персонажів: він живе ними, балансуючи між театральними дошками Вахтангова та Віктюка, мелодрамами серіалів і бурхливим особистим життям поряд з українською зіркою Аліною Гросу.
Його шлях – це не пряма лінія успіху, а вихор пристрастей: від студентських епізодів до культових ролей у “Іграшках”, від першого шлюбу та доньки до кохання, що змусило переїхати до України саме тоді, коли світ перевернувся з ніг на голову. Роман Полянський став символом адаптації, де талант переплітається з доленосними виборами, а глядачі чекають нових проєктів, шепочучи: “Що ж далі від цього сибіряка з теплим серцем?”
Батьки Романа – втілення сибірської сили. Батько, лижник за покликанням, освоїв автотранспорт, де його наполегливість розкривалася в кожному кілометрі. Мати, майстриня художньої гімнастики, паралельно викладала хімію та біологію, навчаючи синів і дочок бачити красу в реакціях і формулах життя. Старші сестри – Ярослава та Ольга – додавали родині динаміки: перша єдиноутробна, друга єдинокровна, разом вони створювали атмосферу, де Роман вчився бути центром уваги.
Ранні роки: від кларнета до перших сценічних вогнів
Дитинство Романа Полянського минало в ритмі музики та спорту, ніби симфонія, де ноти кларнета з музичної школи переплітаються з мріями про велику сцену. Закінчивши школу з дипломом кларнетиста, він не зупинився: Омське музичне училище імені В.Я. Шебаліна стало наступним кроком, де тенор-саксофон зазвучав глибше, а з другого курсу театральна студія розкрила акторську жилку. “Музика навчила мене слухати паузи, а театр – заповнювати їх емоціями”, – згадував Роман в інтерв’ю, ніби натякаючи на той внутрішній вогонь, що палав ще з юності.
У 2004 році амбіції привели його до Москви: одразу два театральні виші кликали – Щукінське училище та МХАТ. Вибір припав на інститут імені Бориса Щукіна, курс Володимира Іванова. Чотири роки напруженої праці, де кожна репетиція була як бій на шпагах, завершилися дипломом у 2008-му. Того ж року Роман увійшов до трупи легендарного Театру імені Євгенії Вахтангова – крок, що запустив його зірку. Родина підтримувала, але попереджала: спорт травмонебезпечний, обирай мистецтво, де сила в душі.
Цей період заклав фундамент: Роман не просто вчив ролі, а вбирав енергію майстрів, перетворюючи юнацький запал на професійну глибину. Перехід від саксофона до монологів здавався природним – адже обидва вимагають дихання душею.
Театральна кар’єра: шпаги, пристрасті та легендарні режисери
Театр для Романа Полянського – це арена, де він сяє яскравіше за софіти. У Вахтанговському театрі з 2008 року ролі посипалися лавою: Моргунов у “Білій акації”, Тарас у “За двома зайцями”, Троїл у “Троїлі та Крессиді”, Дюжі у “Фредеріку, або Бульварі злочинів”. Кожна вистава – як дуель, де його пластика та емоційний заряд зачаровують. А “Алі-Баба і сорок розбійників” чи “Мадемуазель Нітуш” додали гумору, показавши актора многогранним.
Перелом стався 2009-го, коли Роман Віктюк, майстер провокацій, запросив його до свого театру. Прем’єра “Ромео і Джульєтта” 15 червня – Роман у подвійній ролі Меркуціо та брата Лоренцо, де пристрасть Шекспіра ожила в його очах. За місяць “Ferdinando” продовжив цей трилер емоцій. Ці ролі не просто гра – це Полянський у чистому вигляді: енергійний, чутливий, з іскрою бунтаря. Антреприза “Вільна сцена” доповнила: Кудімов у “Старшому синові”, Кассіо в “Отелло” – ролі, де ревнощі та вірність переплітаються, ніби в його власному житті.
Театр навчив Романа Полянського довіряти інстинктам. “На сцені немає дублів, тільки зараз”, – казав він, і глядачі відчувають це в кожному жесті. За даними uk.wikipedia.org, ці проєкти тривають досі, роблячи його одним з найзатребуваніших акторів Москви та за її межами.
Кіно та серіали: від дебюту до мелодраматичних хітів
Кіно увірвалося в життя Романа студентським дебютом 2006-го – студент у “Люба, діти і завод…”. Але справжній прорив – 2008-2010: “Тариф ‘Новорічний'”, “Візьми мене з собою”, “Я повернуся” (Митя, наречений Мусі). “Іграшки” 2010-го принесли масову любов – Дмитро Некрасов, брат Вари, комедійний шарм, що запам’ятовується надовго.
Далі лавиною: “Маруся” (Фелікс), “Метод Фрейда-2” (Олег Сторожев), “Навчи мене жити” (психіатр Алік Мелентьев – роль, де глибина психологічного портрета вражає). Мелодрами “Альошкіна любов”, “Любов у розшуку”, “Матуси” (Костя Грачов, 2015-2017) показали його як романтика з драмою в очах. У 2018-му “Динозавр” (слідчий Лев Шанін), “Чужа кров”, “Від ненависті до любові” – сюжети, де кохання перемагає хаос.
Ось структурований огляд ключових робіт для порівняння еволюції стилю:
| Рік | Проєкт | Роль | Жанр та вплив |
|---|---|---|---|
| 2008 | Тариф “Новорічний” | Кот | Комедія, дебютний шарм |
| 2010 | Іграшки | Дмитро Некрасов | Комедія, прорив популярності |
| 2016 | Навчи мене жити | Алік Мелентьев | Детектив, психологічна глибина |
| 2018 | Динозавр | Лев Шанін | Детектив, харизматичний слідчий |
| 2020 | Мій коханий ворог | Марк | Мелодрама, роль першого кохання |
Джерела даних: teleportal.ua та uk.wikipedia.org. Після 2020-го Роман зосередився на українських проєктах, як “Мій коханий ворог” чи “Кохання лікує”, адаптуючись до нових реалій. Кожна роль – як нова глава: від легкості комедій до напруги трилерів, де його очі розповідають більше слів.
Досягнення та визнання: нагороди, що підкреслюють талант
Роман Полянський не женеться за статуетками, але вони знаходять його. 2008 рік – “За найкращий акторський бій” на фестивалі “Срібна шпага” у Вахтанговському – визнання фехтувальної майстерності, що стало пропуском до еліти. Популярність “Іграшок” відкрила двері мелодрамам, де мільйони глядачів полюбили його як універсального героя.
Робота з Віктюком – окреме досягнення: спектаклі досі в репертуарі, збираючи аншлаги. У кіно понад 90 ролей, від епізодів до головних, що робить його затребуваним у серіалах. Його сила – у переході від російських студій до українських, попри виклики 2022-го. В інтерв’ю 2019-го (BrightStories.ru) він казав: “Актор не зупиняється в розвитку” – і довів це переїздом та новими ролями.
- Нагорода “Срібна шпага” 2008: майстерність фехтування, що підкреслює фізичну форму.
- Прорив у “Іграшках”: масова любов, запуск кар’єри в ТБ-мелодрамах.
- Співпраця з Віктюком: вічні ролі в класиці, що тривають роками.
- Адаптація в Україні: ролі в локальних серіалах, попри переїзди.
Ці перемоги – не випадковість, а результат щоденної праці, де талант зустрічає удачу. Глядачі цінують його за автентичність: ніби друг розповідає історію за чаєм.
Цікаві факти про Романа Полянського
Ви не повірите, але Роман освоїв саксофон так, що міг би грати в джаз-бенді, та обрав сцену. У 2024-му таємне весілля з Аліною Гросу стало сенсацією, а на початку 2026-го чутки про їхню дитину розлетілися блискавкою – фанати впевнені, це Полянський батько першої дитини співачки. Він вів шоу “У кожного свій смак” на World Fashion Channel, доводячи, що стиль – не тільки одяг. Переїзд до США з Аліною? Останні новини натякають на новий етап, де кар’єра розквітає глобально.
Особисте життя: від родинних коренів до кохання, що змінює долю
Особисте Романа Полянського – як його ролі: повне пристрастей і поворотів. Перший шлюб з однокурсницею Дариною Жулай подарував дочку Марфу 2011-го – радість, що стала опорою. Але 2019-й приніс зустріч з Аліною Гросу на зйомках її кліпу: “Таке відчуття, що я тебе все життя знаю”, – зізнався він. Роман почався миттєво, і 2020-го Полянський не витримав розлуки – переїхав до України, вивчаючи мову, ніби актор нову роль.
2022-й, повномасштабне вторгнення, не зламав: вони одружилися, чекаючи дитину. Хоч чутки про розриви лунали, 2024-го весілля підтвердило зв’язок, а січень 2026-го вибухнув новиною про вагітність Гросу – фанати впевнені, батько Роман. Переїзд до США? Новини натякають на новий дім, де сім’я росте. “Кохання – це вибір щодня”, – здається, його девіз. Донька Марфа лишається в Росії з мамою, але зв’язок міцний.
Роман тримає приватність, але його вибори надихають: від Омська через Москву до Києва та ширше. Сьогодні, у 42, він балансує кар’єрою та сім’єю, обіцяючи нові історії – бо життя актора не має фіналу.
Його енергія надихає: чи то шпага в “Отелло”, чи обійми коханої – Роман Полянський продовжує дивувати, нагадуючи, що справжній талант перемагає кордони та бурі.