Сонце над буковинськими пагорбами саме так і сходить – повільно, але з теплом, що проникає в кожну щілину землі. Саме тут, у селі Порубне, нині Тереблече Глибоцького району Чернівецької області, 17 червня 1953 року з’явився на світ Іван Васильович Бобул, якому судилося стати Іво Бобулом – голосом, що лунає крізь десятиліття. Багатодітна родина румунського походження виростила хлопця серед ароматів лісових трав і ритмів народних мелодій. Батько пішов рано, залишивши сина в інтернаті, де той першим знайомством з музикою став церковний хор. Ці ранні роки, сповнені скромності й туги за домом, заклали основу для пісень, що згодом розтоплють серця мільйонів.
Шкільні роки в восьмирічці пролетіли швидко, а от вибір професії токаря на ПТУ №76 у Слов’янську Донецької області став несподіваним поворотом. Там, серед верстатів і металу, Іван не просто вчився – він співав. 1969 рік приніс першу перемогу: лауреатство на конкурсі самодіяльності між училищами. А 1972-го армія покликала його в солдати, де хлопець не марнував часу – їздив з концертами по частинах і здобув лауреатство на Конкурсі військової пісні. Ці перемоги, малі на вигляд, були першими сходинками до великої сцени, ніби стежка крізь Карпати, що веде до вершин.
Перші кроки на естраді: від ресторанів до філармоній
1979 рік став переломним – Іво вступив у професійну естраду як соліст ВІА «Море» Севастопольського відділення Кримської філармонії. Запросив композитор Громцев, почувши той унікальний тембр, що поєднує буковинську душевність з потужністю. Наступний сезон, 1980-й, приніс роботу у ВІА «Черемош» Чернівецької обласної філармонії, а з 1981-го – соло в легендарному «Жива вода». Тут записали першу платівку з піснями Левка Дутківського: «Якщо любиш – кохай», «Зоряна ніч», «Краю мій, край», «Я побачив гори». Ці треки, прості й щемкі, ніби перша роса на липі, миттєво завоювали слухачів.
У 1984-му Іво очолив ВІА «Віватон» у Тернопільській філармонії, а паралельно сяяв на конкурсах: «Молоді голоси» в Тернополі (1980), найкраще виконання пісень соцкраїн у Ялті (1982), радянська пісня в Сочі (1983). Робота в ресторанах, будівництво – все це лишалося позаду, бо сцена кликала сильніше. З 1997-го – соліст Чернівецької філармонії, де корені завжди підтримували крила. Тоді ж почалася педагогічна кар’єра: Київська муніципальна академія естрадного мистецтва, магістратура в Чернівецькому національному університеті з червоним дипломом, завідувач кафедри в Інституті сучасного мистецтва НАКККіМ.
Злети кар’єри: хіти, що оживають спогади
1990-й – повернення з хітом «На Україну повернусь» Остапа Гавриша, що стало гімном для тисяч емігрантів. Співпраця з Олександром Морозовим дала «Душі криниця», «Старе джерело», «Рідна хата», «Голуба вода», «Місячне колесо» – першу відеоколекцію. 1991-го дует з Лілією Сандулеску: «Берег любові», «А липи цвітуть», «Промінь мого серця». Переїзд до Києва 1992-го, концерти в Америці, театр «Етюд» – життя закрутилося вихором. Операція на нирці не зламала, а навпаки, додала сили.
Хіти Іво – це не просто слова, а картини: «Чорнобривці» шепочуть про юність, «Пісня про рушник» – про матір, «Моя калина» та «Київські каштани» малюють осінній Київ, «Лісова пісенька вечірня» веде в казку. Дискографія вражає: 2002-го чотири альбоми від «6 секунд» – «Золота колекція», «Емігрантка», «Небеса очей твоїх», «Тополина любов». Далі «Пісні для тебе» (2004), «Ріка життя» (2004), «Ти мій сон» (2006). А в 2024-2025 роках свіжі релізи: «Серпанкові очі», версія «А липи цвітуть» (14 млн переглядів на YouTube з KOLABA), «Почуття», «Білявка зима», «Білий сніг», «Жіноче щастя», «Різні в нас долі», «Зоряна любов». TikTok оживив його для молоді – кліпи набирають мільйони, доводячи, що справжня мелодія не старіє.
Нагороди та визнання: ордени й зірки для маестро
1995-й – Заслужений артист України, 1998-й – Народний. 2000-го – зірка на Алеї слави в Чернівцях. Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2003), «За заслуги» III (2013). Медалі, хрести пошани – список довгий, як дорога від Буковини до столиці.
| Рік | Нагорода |
|---|---|
| 1995 | Заслужений артист України |
| 1998 | Народний артист України |
| 2003 | Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня |
| 2013 | Орден «За заслуги» III ступеня |
Дані з uk.wikipedia.org. Ці звання – не папірці, а визнання за тисячі концертів, де голос Бобула з’єднував покоління.
Особисте життя: чотири шлюби, діти й онуки
Любов для Іво – як пісня: буває бурхливою, іноді сумною, але завжди щирою. Чотири шлюби позаду й поруч. Перший тривав три місяці – народився син Руслан, нині в США, стосунки складні, але є контакт. Другий подарував доньку Людмилу. Третій – з співачкою Лілією Сандулеску, десять років разом, син Олексій. Сьогоднішня Наталія – четверта дружина, 20 років шлюбу, син Михайло, якому за 20. Разом вони тримають тепло родини, де Іво – центр, а онуки (їх троє) – радість. Він часто бачиться з ними, допомагає, бо сім’я – це його «Душі криниця» поза сценою.
Політика кликала: 2018-го жарти про президентство, 2019-го – кандидат №5 від «Патріот» у Ради (не пройшов). Скандали траплялися – сексистські коментарі 2023-го з Еммою Антонюк, критика Go_A чи ДахаБраха. Але Іво лишається собою: флешмоб #яЛюблюСвоюКраїну (2016), помічник депутата Федорука.
🌟 Цікаві факти про Іво Бобула
- 🌲 Румунське коріння: Пісні часто переплітають буковинські мотиви з румунськими, як «Primavera» – гібрид культур.
- 🎸 Токар і співак: Почав з верстатів, а Елтон Джон нібито сказав: «Найкращий співак України» (з інтерв’ю).
- 📱 TikTok-ренесанс: У 72 роки кліпи з молоддю – 14 млн на «А липи цвітуть»!
- 🏆 Педагог: Навчає вокалу, випустив магістрів – спадкоємці «Живої води».
- ❤️ Здоров’я: Після видалення нирки – сильніший, як карпатський дуб.
Сучасний маестро: нові пісні й вічний голос
У 2025-му, на 72-му році, Іво не зупиняється: альбоми «Новинки та хіти», сингли «Зоряна любов», «Білий сніг». Концерти по Україні, за кордоном – де бійці, там його голос. Румунська кров додає екзотики, буковинські корені – душі. Його творчість – міст між минулим і майбутнім, де «Липи цвітуть» для всіх поколінь. Іво Бобул не просто співає – він розповідає історії, що чіпляють за живе, ніби теплий плед у холодний вечір.