Київ ранньої весни 1983 року, коли перші квіти пробивалися крізь сніг, у родині простих киян – будівельника та інженера – з’явилася на світ Анастасія Валеріївна Карпенко. Старший брат Єгор став її першим компаньйоном у дитячих пустощах, а 90-ті роки, сповнені змін і нестабільності, загартували характер дівчинки, яка згодом перетвориться на одну з найяскравіших актрис українського кіно та театру. Її шлях – це не казка про зірку з народження, а реальна історія наполегливості, де сміх у шкільному класі часто закінчувався окриком “Карпенко, в кут!”, а мрії про сцену змушували тричі вступати до театрального вузу.
Раннє дитинство та перші кроки до сцени
Зростання в Києві подарувало Настасії любов до цього міста з його динамічними вулицями та таємничими дворами. Родина далека від шоу-бізнесу: батько будував майбутнє столиці, мати обчислювала проекти, а брат Єгор ділився секретами братства. Дитинство припало на переломові 90-ті – час, коли дефіцит і невизначеність ставали нормою, але саме це навчило Карпенко витримки, яка згодом знадобиться на знімальних майданчиках.
Шкільні роки минали бурхливо. Вчительки не раз відправляли пустуню на задню парту за те, що вона розважала клас жартами. “Я завжди була тією, хто смішить, але всередині горіла пристрастю до акторства”, – згадує актриса в інтерв’ю. У 15 років доля привела її до театру-студії “Чорний квадрат”, де вперше відчула магію сцени. Там вчили розтягувати межі себе, імпровізувати, ризикувати – уроки, які стали фундаментом кар’єри.
Вступ до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого став справжнім випробуванням. Три спроби – і нарешті, в 2006 році, диплом майстерні Едуарда Митницького. Цей момент став поворотним: з епізодичних ролей у серіалах до справжньої театральної слави. Уже під час навчання, у 2004-му, Настасія потрапила до трупи Київського академічного театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра – місця, де її талант розквітнув, як троянда на сонці.
Театральна кар’єра: серцебиття сцени “Лівобережжя”
Театр на Лівому березі – це не просто робота, а домівка для Карпенко. З 2004 року вона зіграла понад 20 ролей, від класичних шекспірівських до сучасних інтерпретацій. Уявіть: Роксана в “Сірано де Бержераку” Едмона Ростана під режисурою Андрія Білоуса – тендітна красуня, що краде серця глядачів своєю пристрастю. Або Маша в “Трьох сестрах” Чехова – роль, де біль і туга переплітаються з іскрою бунту.
Режисери довіряють їй складні характери. У “Небезпечних зв’язках” П’єра Шодерло де Лакло – мадам де Турвель і Сесіль де Воланж, де актриса майстерно передає інтриги аристократичного світу. Олексій Лісовець у “Дикуні” Алехандро Касона бачить у ній Маргу – сильну жінку з вогнем у очах. Нещодавно додалися Гонеріл у “Королі Лірі” та Емілія в “Отелло” – ролі, що демонструють її версатильність від трагедії до драми.
- Ключові театральні ролі: Роксана (“Сірано де Бержерак”), де любов оживає на сцені; Леді Анна (“Річард III”), інтриганка з холодним серцем; Дуняша (“Голубчики мої!”), тендітна душа з Достоєвського.
- Ці персонажі не просто гра – вони віддзеркалюють Настасію: сміливу, емоційну, готову до викликів.
- Театр навчив її дисципліни, бо тут немає “другої дузі”, на відміну від кіно.
Після списку стає зрозуміло: театр – це коріння, з якого виростають кінематографічні крила. Переходи між сценою та знімальним майданчиком додають глибини її акторству, роблячи ролі живими, як подих вітру над Дніпром.
Кіно та серіали: від епізодів до зіркових ролей
Дебют у 2004-му – епізод у “Попілі Феніксу” – був скромним, але наполегливість окупилася. З 2015-го ролі множаться: опозиційна журналістка Яна Клименко в “Слузі народу” (дві частини), де Карпенко блищить гострим словом і харизмою. Кардіохірург Оксана Ковальчук у “Лікар Ковальчук” (2017-2018) – роль, що зробила її улюбленицею мільйонів, сильна жінка, яка бореться за життя.
Кіно 2020-х – розквіт. “Як там Катя?” (2022) – Анна, жінка в пошуках себе, чіпляє за живе. “Перевізниця” (2024) – Лідія, мати в часи війни. “Під вулканом” (2024) – Настя, повна пристрасті. А “Казка про гроші” (2017) – Катря, де фольклор оживає з гумором.
Ось таблиця ключової фільмографії для наочності:
| Рік | Проект | Роль |
|---|---|---|
| 2024 | Перевізниця | Лідія |
| 2024 | Під вулканом | Настя |
| 2022 | Як там Катя? | Анна (головна) |
| 2017-2018 | Лікар Ковальчук | Оксана Ковальчук (головна) |
| 2015-2017 | Слуга народу | Яна Клименко |
Дані з uk.wikipedia.org та uafilmacademy.org. Понад 30 проектів – від серіалів до повнометражок, де Карпенко еволюціонує від епізодів до лідерок. Ви не повірите, але її героїні – завжди сильні, бо актриса ненавидить “розмазень”.
Досягнення та визнання: “Золота дзиґа” та фестивалі
2024 рік увінчався тріумфом: “Золота дзиґа” за найкращу жіночу роль в “Як там Катя?” – перша така нагорода в кар’єрі. Фільм також узяв спеціальний приз журі в Локарно (2022), де Настя сяяла на червоній доріжці. Членство в Європейській кіноакадемії – знак визнання за кордоном.
Театральні премії менш гучні, але ролі в класиці Чехова чи Шекспіра – це спадщина. Її внесок у українське кіно під час війни – як промінь у темряві, надихає мільйони. Статистика вражає: з 2016-го – 15+ головних ролей, що робить її однією з найзатребуваніших актрис.
Цікаві факти 💫
- 🥊 Бокс як хобі: Класичний та тайський – тренування тричі на тиждень, щоб тримати удар у житті та кадрі. “Б’юсь, щоб не ламатися”, – жартує Настя.
- ⭐ Три вступи до вузу: Перші дві невдачі лише загартували – третя спроба відкрила двері мрії.
- ❤️ Донька Маруся: Знімається з мамою на майданчиках, мріє про акторство.
- ⚔️ Військова родина: Брат і чоловік на фронті – джерело сили для ролей матерів-воячок.
- 🎭 Шкільна пустунка: Вічно в кутку за сміх – тепер смішить на екрані мільйони.
Особисте життя: кохання, родина та випробування війною
Перший шлюб з актором Олексієм Тритенком (2004-2014) подарував доньку Марусю – сонце в житті Настасі. Розлучення пройшло мирно, колеги лишилися друзями. Новий поворот – Максим Ніколаєнко, оператор, з яким щастя знайшлося в творчості. Але 2022-й змінив усе: чоловік пішов у ЗСУ, брат – теж. Настасія з донькою виїхала за кордон, але повернулася, бо Київ – серце.
- Криза в шлюбі: “Війна змінює людей, ми працюємо над стосунками”, – зізнається актриса.
- Підтримка: Листування, короткі дзвінки – як ниточки надії.
- Мрії: Хоче більше часу з родиною, але кар’єра кличе новими проектами.
Хобі – бокс – допомагає впоратися зі стресом. “Я розриваюся навпіл між тилом і фронтом, але тримаюся”, – ділиться в інтерв’ю. Її історія – про силу жінок у часи, коли кохання стає ще міцнішим від відстаней. А попереду – нові ролі, нові перемоги, бо Анастасія Карпенко не зупиняється.