У маленькому селі Неділище на Житомирщині, де вітер шепоче старовинні мелодії в кронах верб, 10 жовтня 1947 року з’явилася на світ Ніна Митрофанівна Матвієнко. П’ята дитина в родині селян Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни, вона виросла серед одинадцяти братів і сестер, де бідність чергувалася з теплом материнських пісень. Мати, з її чарівним голосом, що лунало в три-чотири голоси, запалила в маленькій Ніні іскру, яка згодом розгорілася яскравим полум’ям української народної душі. Цей голос став не просто музикою – він оживив забуті традиції, змусив серця битися в унісон з ритмом предків.
Дитинство, виткане з нужди та мелодій
Життя в Неділищі нагадувало суворий гобелен: з одного боку – безкінечна праця, з іншого – пісні, що полегшували долю. З чотирьох років Ніна пасла худобу в дядька Архипа на хуторі Гонорино, а вдома доглядала молодших. “Я в такій сім’ї народилась, що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п’яним і вони з мамою співали”, – згадувала вона з гіркою усмішкою. Батьки віддали дочку до школи-інтернату в Потіївці, а потім у Коростені, де суворі вихователі карали за найменшу провинність. Там, серед сірих стін, юна дівчина займалася легкою атлетикою, акробатикою і мріяла про сцену.
Після випуску Ніна влаштувалася на завод “Хіммаш” у Коростені – точила табелі, була ученицею кранівника, копіювальницею. Шкідливе повітря гризло легені, але зарплата дозволила пошити пальто для мрії. Вона рвонула до Києва на прослуховування у вокальну студію при Хорі імені Григорія Верьовки. Там, у 1966-му, все почалося. Викладачка Людмила Іванівна побачила в ній талант, і незабаром Ніна співала на сцені.
Перші кроки: від студії до солістки легендарного хору
1968 рік став поворотним – Ніна закінчила студію і стала солісткою Хору Верьовки, де пропрацювала понад два десятиліття. Спочатку співала з тріо “Золоті ключі”, гастролювала Грузією, де тепло грузинів змішувалося з непередбачуваними пригодами. Радянська влада пильно стежила: КДБ вів справу за “ідеологічно шкідливі вислови”, забороняв виїзди за кордон через “український націоналізм”. “Хочете російської пісні – Зикіну слухайте”, – кидавала вона у відповідь, і це лише додавало вогню.
У 1971-му Ніна зіграла роль у фільмі “Співає Ніна Матвієнко”, озвучувала “Тронку”, а згодом – “Пропалу грамоту” і серіал “Як гартувалась сталь”. Того ж року познайомилася з Петром Гончаром, сином скульптора Івана Гончара. Шлюб у 1971-му став опорою, хоч у пізні роки вони жили окремо. Перший син, Іван, народився 1972-го – згодом став ієродияконом Януарієм. Андрій, 1974-го, пішов у художники-іконописці. А 1981-го з’явилася Антоніна – Тоня, яка успадкувала материн голос.
Вершина слави в Хорі Верьовки
Хор Верьовки став для Ніни школою майстерності. Тут вона опанувала автентичний фольклор – від колядок до поховальних пісень. 1978-го – Заслужена артистка УРСР, перемога на “Молодих голосах”. 1979-го – фінал “С песней по жизни” з “Ой летіли дикі гуси”, диск з піснями матері. 1985-го – Народна артистка, участь у Всесвітньому фестивалі молоді в Москві. 1988-го – Шевченківська премія за популяризацію фольклору. За даними uk.wikipedia.org, її репертуар налічував понад 250 пісень: обрядові, ліричні, балади XVII-XVIII століть.
Ніна співпрацювала з композиторами – Євгеном Станковичем, Мирославом Скориком, Іриною Кириліною. Її голос, крихкий і потужний водночас, як тремтіння струни бандури, проникав у серця. Вона записувала для радіо, телебачення, випускала платівки з народними творами.
Соло-епоха: театр, камерата і світ за океаном
1991-го Ніна перейшла до Національного ансамблю “Київська камерата”, розширивши репертуар академічними творами. Викладала в КНУКіМ, заочно закінчила філфак КНУ (1975). Театральні пригоди зачарували: 16 вистав з La Mama E.T.C. у Нью-Йорку (1995), спектакль “Під сонцем” з японцем Тадаші Ендо (1997), “Золотий камінь посіємо ми” (1998). Гастролі вражали: Мексика аплодувала стоячи, Канада і США кликали на біс, Польща, Фінляндія, Корея, Франція, Латинська Америка чули український спів. Навіть у 2023-му озвучила Мавку в мультфільмі “Лісова пісня”.
Сучасні колаборації додавали перцю: дует з Монатиком (“Цей день”, номінація Yuna 2019), ТНМК. Ніна щороку їздила на фестиваль “Лесині джерела” у Новоград-Волинський, годувала душу рідною землею.
Сім’я: коріння, що плести нове гілля
Петро Гончар став не лише чоловіком, а й соратником у культурі. Діти зверталися до матері на “Ви” – ознака глибокої поваги. Син Іван обрав монастирську стежку, Андрій малює ікони. Тоня Матвієнко, народжена 1981-го, з дитинства на гастролях: у 10 літ співала в США, 1992-го – Гімн на Майдані. Закінчила музліцей, КНУКіМ, посіла 2-е в “Голосі країни” (2011). Альбом з матір’ю “Нове та найкраще” (2013), тур з Арсеном Мірзояном. Онучки Уляна (1998) і Ніна (2016) – продовження роду. Тоня береже спадщину: у роковини смерті матері співає присвяти, як “Сік землі”.
Таблиця ключових нагород Ніни Матвієнко
Ось структурований огляд визнань, що підкреслюють її внесок у культуру.
| Рік | Нагорода | За що |
|---|---|---|
| 1978 | Заслужена артистка УРСР | Вокальна майстерність |
| 1985 | Народна артистка УРСР | Концертна діяльність |
| 1988 | Шевченківська премія | Фольклорна спадщина |
| 2006 | Герой України | Культурний внесок |
| 2024 | Національна легенда України | Посмертно |
Джерела даних: uk.wikipedia.org. Ці нагороди – лише вершина айсберга, бо справжня слава ховається в серцях слухачів.
Творча спадщина: від фольклору до сучасності
Репертуар Ніни – океан: колискові, щедрівки, веснянки, жниварські, весільні пісні. Альбоми “З маминих долонь” (2006, з Тонею, Мірзояном), “Найкраще”, “Квітка-Душа” (2025), “Колядки та щедрівки” оживають у Spotify. Книги “Ой виорю нивку широкую” (2003, з нотами 250 пісень), “Уже так не буде, як є” (2004) – автобіографія з віршами, есе. Ролі в “Солом’яних дзвонах”, “Марусі Чурай”, радіо “Лісова пісня”. Вона оживила фольклор, зробивши його мостом між минулим і сьогоденням.
Політична стійкість додавала глибини: Помаранчева революція, Євромайдан, засудження агресії РФ 2022-го. “Щастя – коли співає душа, коли є сім’я”, – казала вона. У 2016-му – почесна громадянка Києва, 2020-го – орден Ольги II ступеня.
🌟 Цікаві факти про Ніну Матвієнко
- 🌿 Секрет молодості: Відмова від м’яса й алкоголю, борщ і догляд за косою – фанати дивувалися її вигляду в 70+.
- 🎭 Театральний бунт: 16 шоу в Нью-Йорку з La Mama, де український фольклор шокував американців.
- 👑 Королівське коріння: Зізнавалася, що походить з роду княгині Ольги.
- 🎤 Запретний голос: КДБ стежив за гастролями у Франції 1969-го через зустрічі з українською молоддю.
- ❤️ Родинний дует: З Тонею записали альбоми, донька кличе маму “Ви” донині.
Голос Ніни лунав на фотопроєкті “Щирі. Свята” (2018) для Музею Гончара, телемості Київ-Донецьк. Навіть після відходу 8 жовтня 2023-го, за два дні до 76-річчя, її мелодії не змовкають – Тоня співає, онуки ростуть, Україна пам’ятає. У Яготині, Тростянці, Охтирці вулиці носять її ім’я, а серця пульсують у ритмі “Ой летіли дикі гуси”.