Кропивницький, це серце Кіровоградщини, стоїть на берегах річки Інгул, ніби охоронець степових просторів, де історія переплітається з легендами. Місто, яке змінювало імена частіше, ніж пори року, починалося не з пишних палаців, а з фортечних мурів, зведених у XVIII столітті. Його витоки сягають часів, коли запорізькі козаки бродили цими землями, а імперські амбіції Російської імперії формували кордони. Заснування Кропивницького пов’язане з військовою необхідністю, і хоча офіційним “засновником” вважається указ імператриці Єлизавети Петрівни, справжня історія глибша, з корінням у козацьких зимівниках і слободах.
Уявіть ці землі в середині XVIII століття: безкраї степи, де вітер несе пилюку з далеких горизонтів, а невеликі поселення ховаються вздовж річок. Тоді, у 1754 році, за наказом російської імператриці Єлизавети, тут постала фортеця Святої Єлизавети. Це не було випадковістю – фортеця мала захищати південні кордони імперії від набігів кримських татар і османів, а також контролювати запорізьких козаків. Будівництво очолив інженер Іван Глєбов, але справжнім ініціатором була імператриця, чиє ім’я увічнили в назві. Місто росло навколо цієї твердині, приваблюючи поселенців – сербів, болгар, молдаван і, звісно, українців, які вже мали тут свої хутори.
Але чи можна сказати, що Єлизавета “заснувала” Кропивницький у повному сенсі? Історики сперечаються, бо на цих землях життя кипіло задовго до її указу. У XVII столітті запорізькі козаки закладали зимівники – тимчасові поселення для худоби й відпочинку. Слободи, як Кущівка чи Биково, згадуються в документах ще з 1730-х років. Ці перші мешканці, втікачі від панщини та вояки, формували основу майбутнього міста. Тож заснування – це не лише паперовий указ, а й людські долі, переплетені з природою Інгулу.
Історичний контекст: від козацьких зимівників до імперської фортеці
Щоб зрозуміти, хто справді стояв біля витоків Кропивницького, варто зануритися в бурхливий XVIII століття, коли Європа переживала війни й перерозподіл земель. Російська імперія розширювалася на південь, а Запорізька Січ була буфером між імперією та Османською Портою. У 1752 році сенат Російської імперії ухвалив рішення про будівництво фортеці на річці Інгул, а через два роки, 1754-го, роботи розпочалися. Фортеця Святої Єлизавети стала ключовим елементом Нової Сербії – колонії, заселеної балканськими емігрантами, яких імперія запрошувала для освоєння степів.
Будівництво тривало кілька років, і фортеця виросла потужною: з земляними валами, бастіонами та гарнізоном у тисячі солдатів. Перші цивільні поселенці з’явилися навколо неї – ремісники, торгівці, селяни. До 1764 року поселення отримало статус міста під назвою Єлисаветград. Це ім’я трималося понад століття, аж до революційних змін. Історичні джерела, як архіви Російської імперії, підтверджують, що ініціатива йшла від двору, але місцеві козаки, такі як отамани з сусідніх слобод, внесли свій внесок у розбудову.
З часом місто перетворилося на важливий торгівельний і військовий центр. У XIX столітті тут з’явилися фабрики, театри, школи. Але коріння залишалися козацькими – легенди розповідають про таємні скарби запорожців, заховані в навколишніх балках. Цей перехід від диких степів до урбанізованого центру ілюструє, як імперська воля переплітається з місцевими традиціями, створюючи унікальний гобелен історії.
Роль запорізьких козаків у формуванні міста
Запорізькі козаки – це не просто вояки з шаблями, а справжні піонери цих земель. У 17 столітті вони засновували хутори вздовж Інгулу, Сугуклеї та інших річок. Документи з козацьких архівів згадують поселення на кшталт Бикова чи Кущівки, де жили втікачі від польської шляхти. Ці зимівники були автономними, з власними господарствами, і саме вони стали основою для майбутньої фортеці.
Коли імперія будувала Святу Єлизавету, козаки не стояли осторонь. Деякі приєднувалися до гарнізону, інші торгували з поселенцями. Після ліквідації Січі в 1775 році багато козаків оселилися тут, приносячи свої звичаї. Тож, хоча офіційним засновником є Єлизавета, козаки були тими, хто “оживив” ці землі, роблячи їх придатними для життя. Їхній вплив відчутний і досі в місцевих традиціях і фольклорі.
Еволюція назв: від Єлисаветграда до Кропивницького
Назва міста – це як шарф, що змінюється з модою епох. Спочатку Єлисаветград, на честь святої Єлизавети, покровительки імператриці. У 1924 році, під час радянських реформ, його перейменували в Зінов’євськ на честь більшовика Григорія Зінов’єва. Потім, у 1934-му, стало Кірово, а з 1939-го – Кіровоград, вшановуючи Сергія Кірова. Ці зміни відображали політичні вітри, часто ігноруючи місцеву ідентичність.
Сучасна назва – Кропивницький – з’явилася в 2016 році в рамках декомунізації. Місто вшанували іменем Марка Кропивницького, видатного українського драматурга й актора, народженого неподалік у селі Бежбайраки (тепер Кропивницьке). Він не заснував місто, але став символом українського відродження, створюючи професійний театр у наддніпрянській Україні. Перейменування було контроверсійним: дехто пропонував Інгулець чи Єлисаветград, але Кропивницький переміг, підкреслюючи культурну спадщину.
Ця еволюція показує, як історія міста – це не статичний факт, а живий процес. Кожна назва несе шматок епохи, від імперського панування до незалежної України, де культурні герої витісняють політичних діячів.
Марко Кропивницький: чому місто носить його ім’я
Марко Лукич Кропивницький, народжений 1840 року, був не просто драматургом – він був вогнем українського театру. Автор п’єс як “Дай серцеві волю, заведе в неволю”, він створив трупу, що гастролювала імперією, попри цензуру. Його внесок у культуру зробив його ідеальним патроном для міста, яке прагнуло позбутися радянського минулого.
Хоча Марко не мав прямого відношення до заснування, його ім’я символізує відродження. У 2016 році Верховна Рада України ухвалила закон, і з 14 липня Кіровоград став Кропивницьким. Це рішення, за даними опитувань, підтримали понад 70% місцевих, бачачи в ньому крок до автентичності. Сьогодні театр імені Кропивницького – гордість міста, де його дух оживає в кожній виставі.
Сучасний Кропивницький: спадщина засновників у повсякденному житті
Сьогодні Кропивницький – це місто з населенням близько 215 тисяч, промисловий і культурний центр. Фортеця Святої Єлизавети, хоч і зруйнована часом, лишила сліди в архітектурі: старі вулиці, як Велика Перспективна, нагадують про імперське планування. Місто пишається своїм минулим, проводячи фестивалі, присвячені козацькій епосі та театральній спадщині.
Економіка розвинулася від торгівлі зерном у XIX столітті до сучасних заводів, як “Ельворті”, що виробляє сільгосптехніку. Але душа міста – в людях, нащадках тих перших поселенців. Вони зберігають традиції, як святкування Дня міста в третю суботу вересня, з ярмарками й концертами, що оживають степовим вітром.
Туризм набирає обертів: відвідувачі їдуть побачити дендропарк, театр чи музеї. Заснування міста, хоч і пов’язане з імперією, тепер інтерпретується через призму української історії, де козаки – справжні герої.
Цікаві факти про Кропивницький
- 🔍 Фортеця Святої Єлизавети мала шість бастіонів, названі на честь святих, і могла витримати облогу тисяч вояків – справжній щит степу.
- 🎭 Марко Кропивницький позував Іллі Рєпіну для картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”, втілюючи козацького духу в мистецтві.
- 🏰 Місто змінювало назву п’ять разів – рекорд серед українських обласних центрів, що робить його “хамелеоном” історії.
- 🌳 Річка Інгул, на берегах якої стоїть місто, згадується в козацьких піснях як місце битв і романтичних зустрічей.
- 📜 Перші поселенці включали сербських гусарів, які принесли балканські традиції, збагачуючи місцеву кухню стравами на кшталт плескавиці.
Ці факти додають шарму історії, показуючи, як Кропивницький – не просто точка на карті, а мозаїка культур і епох. Вони базуються на даних з uk.wikipedia.org та suspilne.media, перевірених станом на 2025 рік.
Порівняння з іншими українськими містами: унікальність заснування
На відміну від Києва з його князівськими коренями чи Одеси, заснованої Катериною II як портом, Кропивницький вирізняється військовим походженням. Його фортеця була частиною ланцюга укріплень, подібно до Херсона чи Миколаєва, але з сильнішим козацьким акцентом.
| Місто | Рік заснування | Засновник/Ініціатор | Початкова мета |
|---|---|---|---|
| Кропивницький | 1754 | Імператриця Єлизавета | Військова фортеця |
| Одеса | 1794 | Катерина II | Торговий порт |
| Херсон | 1778 | Григорій Потьомкін | Верф і фортеця |
| Київ | 482 (легендарний) | Кий, Щек, Хорив | Торговий і релігійний центр |
Ця таблиця ілюструє відмінності: Кропивницький фокусувався на обороні, що вплинуло на його компактну структуру. Дані взяті з історичних джерел, як uk.wikipedia.org. Порівняння підкреслює, як кожне місто – унікальний пазл в українській історії, з Кропивницьким як символом стійкості степу.
Вплив заснування на культуру та ідентичність
Заснування міста сформувало його культурний ландшафт: від козацьких свят до театральних традицій. Сьогодні Кропивницький – центр фестивалів, як “Вересневі самоцвіти”, присвячених Кропивницькому. Місто пишається музеями, де експонати розповідають про фортецю й козаків, роблячи історію живою.
Ідентичність місцевих – суміш гордості й ностальгії. Багато хто досліджує родоводи, шукаючи козацькі корені. Це не просто минуле, а основа для майбутнього, де місто розвивається як освітній хаб з університетами, що готують спеціалістів у агросекторі та культурі.
У підсумку, питання “хто заснував Кропивницький” веде до багатошарової відповіді: імператриця дала указ, козаки – життя, а сучасники – нове ім’я. Це місто продовжує еволюціонувати, запрошуючи відкривати його таємниці. Якщо ви тут побуваєте, відчуєте пульс історії в кожному кроці по бруківці.
Залишити відповідь