У маленькому селі Мечиславка на Кіровоградщині, де горизонт губиться в золотих ланах, 28 листопада 1949 року з’явився на світ Михайло Михайлович Поплавський – хлопець, чиє ім’я згодом гримить від парламентських трибун до гучних концертних залів. Народжений у родині простих колгоспників Михайла Романовича та Меланії Григорівни, він виріс серед запаху свіжоскошеної трави та перших акордів народних пісень, які лунали з сільського клубу. Сьогодні, у 76 років, Поплавський лишається президентом Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ), “співаючим ректором”, народним артистом і повним кавалером ордена “За заслуги”. Його шлях – це вихор реформ, хітів і бурхливих дискусій, де освіта переплітається з шоу-бізнесом, а патріотизм – з провокаційними образами.
З ранньої юності Михайло демонстрував залізну волю: після школи в Горлівці опанував професію машиніста електровоза в ПТУ №25, служив в армії, а згодом очолив будинок культури в селі Великі Трояни. Ці роки загартували характер, перетворивши скромного селянського сина на амбітного лідера. А ректорство, що триває понад 32 роки з 21 квітня 1993-го, стало його магнум опусом – університет випустив тисячі фахівців шоу-бізнесу, медіа та менеджменту культури, ввівши дуальну освіту та AI-лабораторії ще у 2024-му.
Його особисте життя, сповнене романтики та таємниць, приховує два шлюби, сина Олександра та онуків, яких дідусь нещодавно вперше показав публіці. Поплавський жартує про себе як про “вічного холостяка”, але за лаштунками – тепла родина, що пережила аварії та радість народжень. Ця розповідь розкриє всі грані феномена – від перших кроків до свіжих проєктів 2026-го.
Раннє дитинство та перші кроки в культурі
Село Мечиславка, де народився Поплавський, нагадує декорації до фільму про українське село 1950-х: скромні хати, гамірні базари та вечори з гармошкою під зоряним небом. Батько, ветеран війни, і мати, яка працювала в колгоспі, прищепили сину любов до землі та народу. Уже в школі Михайло вирізнявся харизмою – організовував концерти, де сам співав і диригував.
Після закінчення восьмирічки в Горлівці юнак обрав практичний шлях: у 1968-му став машиністом на шахтах Донбасу. Та доля кликала інакше. Служба в Радянській армії, де він керував самодіяльністю, підштовхнула до культури. У 1971-му, з червоним дипломом Олександрійського культурно-освітнього училища, Поплавський очолив будинок культури в Великих Троянах – установа засяяла на обласних конкурсах, а сам він став диригентом хору, що поклало початок його артистичній жилці.
Цей період – як фундамент хмарочоса: непомітний, але міцний. Без цих років не було б ректора-інноватора чи зірки естради. Перехід до Києва в 1975-му на факультет режисури масових свят Київського державного інституту культури (нині КНУКіМ) став поворотом – з відзнакою у 1979-му він уже мріяв про велике.
Академічний підйом: від викладача до доктора наук
1980-ті для Поплавського – час інтелектуальних баталій. Як заступник директора Республіканського будинку народної творчості, він курував тисячі колективів, а з 1985-го – викладав у alma mater. Кандидатська дисертація 1985-го про управління культурними колективами, докторська 1990-го в Ленінградській академії культури про економіку соціокультурної сфери – це не сухі папери, а інструменти для революції в освіті.
У 1993-му, у 43 роки, його призначили ректором КДІК – наймолодшим в Україні. Двічі знімали (1995, 2015), але суди та протести студентів повернули на трон. За 32 роки КНУКіМ зріс з провінційного інституту до топ-вуза: акредитація IV рівня 1996-го, національний статус 1999-го, 12 факультетів, дуальна освіта з Disney та Warner Bros. У 2025-му відзначили 32-річчя ректорства гала-концертом, де Поплавський презентував AI-лабораторію.
- Ключові реформи: Концепція “Вуз XXI століття” (1998) – перша в Україні, з фокусом на креативні індустрії.
- Інновації 2020-х: Мобільний додаток “Університет у смартфоні” (2026) з AI-асистентом для студентів.
- Статистика успіху: Понад 100 тис. випускників, партнерства з Google, Meta; університет – лідер з працевлаштування 95%.
Ці зміни не просто папірці – вони оживили тисячі кар’єр, перетворивши КНУКіМ на “Голлівуд Європи”. Поплавський пише підручники, як “Управління культурно-освітніми системами”, що цитують у 20 країнах.
“Співаючий ректор”: вибух музичної кар’єри
1996 рік: Поплавський співає “Юний орел” на сцені – народжується бренд “Співаючий ректор”. 30-річний PR-проєкт (ювілей 2025-го) – це не жарт, а стратегія: альбоми “Кропива” (2001), “Вітаміни для душі” (2005), хіти “Сало”, “Варенички”, “Батько”, “Приречений на любов”. 25 кліпів, мільйони переглядів – “Українське сало” у 2021-му з XR-технологіями стало вірусним.
Продюсер “Крок до зірок” (з 1997, звідки зірки як Ані Лорак), “Шеф-кухар країни”, “Українська пісня року”. Фільми “Чорна рада”, “Великі Вуйки” додали шарму. Концерти – шоу з феєрверками, де 75-річний ректор танцює, як у 30.
- Дебют: 1996, “Співаючий ректор” – рекорд Гіннеса за креативність (неофіційно).
- Хіти: “Кропива” – гімн кохання, “Сало” – патріотичний мем.
- Сучасне: Альбом “Золоті хіти” (2025) для ювілею проєкту.
Ця кар’єра – метафора його життя: де освіта зустрічає естраду, народжуючи зірки.
Політичні горизонти та бізнесові перемоги
Політика кликала 2002-го: депутат IV скликання (Кіровоград, 48% голосів), заступник комітету з культури. VII (2014, Черкаси) та VIII скликання – голосував за контроверсійні закони, що коштувало посад. Аграрна партія 2019-го – №1 у списку, але без мандата.
Бізнес: Мережі “Батьківська хата”, “Козак-холл”, “Чебуреки”, “Вареники” – емпіричний успіх, де українська кухня стає брендом. Меценат: мільйони на ЗСУ, волонтерство з 2022-го.
Досягнення та нагороди: символ визнання
Повний кавалер ордена “За заслуги” – рідкість: III (2000), II (2001), I (2007). Народний артист (2008), “Людина року” (1997, 2009, 2021), ордени Грушевського. Лауреат “Золоте перо” (2000), медаль “Софія Київська”.
| Нагорода | Рік | За що |
|---|---|---|
| Орден “За заслуги” III ст. | 2000 | Розвиток освіти |
| Орден “За заслуги” II ст. | 2001 | Культурні проєкти |
| Орден “За заслуги” I ст. | 2007 | Ректорство |
| Народний артист України | 2008 | Музична кар’єра |
| “Людина року” | 2021 | Інновації в КНУКіМ |
Джерела: uk.wikipedia.org, poplavskiy.com. Ці нагороди – не трофеї, а підтвердження впливу на культуру.
Цікаві факти про Михайла Поплавського
Ви не повірите, але… він пережив три суди за ректорство, вигравши всі завдяки студентам. Пісня “Сало” має 20 млн переглядів – гімн української ідентичності. У 2026-му запустив AI-додаток, де віртуальний Поплавський співає хіти. Онук Єгор знявся в кліпі діда, а молодший Олексій народився в Новий рік 2025-го. Рекорд: 30 “прощальних” концертів, але співає досі!
Особисте життя: таємниці серця та родинні узи
Поплавський – романтик з елементами містики. Перший шлюб у 24 роки з односельчанкою Людмилою Глімбієвською тривав рік – юнацька пристрасть згасла. Другий, у 1980-х, з іншою Людмилою: син Олександр (1982 р.н.), бізнесмен, пережив страшну ДТП, одружений з Аліною (екс-Місіс Україна 2019). Разом виховують трьох синів: Єгора (11 років, зірка кліпів), Олексія (народ. 2025) та третього.
У 2025-му дідусь уперше показав онуків: “Два ангелочки” в Instagram – зворушливі фото з Нового року. “Я щасливий: син вижив, онуки ростуть хлопцями”, – зізнався він. Життя в Києві, ресторанний бізнес, фітнес і віра – секрет вічної молодості. Скандали, як звинувачення в домаганнях (лютий 2025, спростовано), додають перцю, але родина – скеля.
- Перша дружина: Людмила Глімбієвська, розлучення через амбіції.
- Син: Олександр, бізнес, родина – опора батька.
- Онуки: Єгор знявся в кліпі, родина поповнилася 2025-го.
Це не голлівудська казка, а реальна сага – з болем аварій і радістю народжень.
Сучасні виклики, скандали та бачення майбутнього
2025-й: 32 роки ректорства – гала з фільмом “Ректор. Університет майбутнього”. Скандал лютого: студентка Владислава Коренна звинуватила в домаганнях – Поплавський заперечив, посилаючись на “гру в поцілунки” на концерті; розслідування триває, але кар’єра не гальмує. 2026: “Рік диджиталізації” – app з AI, партнерства з tech-гігантами.
Патріотизм у дії: з 2022-го – волонтерство, концерти для ЗСУ. Його кредо: “Будьте режисерами свого життя” – з фотокниги 2024-го до 75-річчя. Поплавський – не ікона, а живий вулкан: провокує, надихає, змінює. А що далі? Нові хіти, реформи, родинні радощі – розмова триває.