Тарас Шевченко, геній української літератури та мистецтва, народився в кріпацькій родині, де кожен день був боротьбою за виживання. Його талант світився, як самотня зірка на темному небі, але кріпацтво тримало його в лещатах, не дозволяючи розкритися повною мірою. Коли друзі та покровителі вирішили звільнити молодого художника, вони організували унікальну акцію, що змінила хід історії. Ця подія не просто про гроші – це про солідарність, мистецтво та боротьбу за свободу, яка досі надихає. Розберемося, як саме відбувся викуп, за яку суму і хто стояв за цим.
У 1838 році, коли Шевченкові виповнилося 24 роки, його життя кардинально змінилося. Поміщик Павло Енгельгардт, у якого Тарас служив козачком і малярем, погодився відпустити кріпака за певну ціну. Ця угода не була простою торгівлею – вона стала результатом зусиль цілої групи інтелігентів, які бачили в Шевченкові майбутнього майстра. Гроші зібрали через лотерею, де розіграли портрет поета Василя Жуковського, намальований Карлом Брюлловим. Саме ця картина принесла необхідну суму, дозволяючи Шевченкові ступити на шлях свободи.
Історичний контекст кріпацтва в житті Шевченка
Кріпацтво в Російській імперії середини XIX століття було жорстокою системою, де люди ставали власністю поміщиків, як худоба чи земля. Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Київщині, в родині кріпаків Григорія та Катерини Шевченків. Батько помер рано, мати теж пішла з життя, залишивши Тараса сиротою в дев’ять років. Він потрапив до поміщика Енгельгардта, де спочатку пас свиней, а потім став козачком – особистим слугою. Але талант до малювання не давав спокою: Тарас крадькома копіював картини, мріючи про Академію мистецтв.
У 1829 році Енгельгардт перевіз Шевченка до Вільно (нинішній Вільнюс), а згодом до Петербурга. Там Тарас познайомився з художником Іваном Сошенком, який став його першим провідником у світ мистецтва. Сошенко ввів Шевченка в коло петербурзької інтелігенції, включаючи Євгена Гребінку та Олексія Венеціанова. Вони зрозуміли: талант хлопця затьмарює кріпацькі пута, і без свободи він згасне. Так почалася кампанія за викуп, яка тривала понад рік і вимагала неабиякої дипломатії.
Енгельгардт спочатку відмовлявся, вважаючи Шевченка своєю власністю. Переговори велися через посередників, бо прямий тиск міг все зіпсувати. Зрештою, поміщик погодився на суму, яка на ті часи була величезною – еквівалентною вартості кількох маєтків. Це підкреслює, наскільки цінним вважався Шевченко навіть у статусі кріпака.
Хто і як збирав гроші на викуп
Ініціатива викупу належала Іванові Сошенку та Аполлону Мокрицькому, учневі Брюллова. Вони звернулися до Карла Брюллова, відомого художника, який погодився намалювати портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу. Жуковський сам був поетом і прихильником свободи, тож ідея йому сподобалася. Портрет створили в квітні 1838 року, і його розіграли в лотереї серед членів імператорської родини та вельмож.
Лотерея відбулася 4 травня 1838 року в Царському Селі. Участь взяли імператриця Олександра Федорівна, великий князь Михайло Павлович та інші. Квитки коштували по 100 рублів, і загалом зібрали 2500 рублів асигнаціями. Ця сума пішла безпосередньо Енгельгардту. Але хто саме купив портрет? Переможцем став сам Жуковський, але гроші надали члени царської сім’ї, зокрема імператриця внесла 1000 рублів. Це не була благодійність – це був акт культурної солідарності.
Після лотереї, 22 квітня 1838 року, Шевченкові вручили відпускну – документ про звільнення. Він став вільним, але спогади про кріпацтво назавжди залишилися в його творах, як у поемі “Катерина” чи “Гайдамаках”. Друзі не просто заплатили гроші – вони подарували Україні її голос.
Скільки саме коштував викуп: цифри та еквіваленти
Основна сума викупу склала 2500 рублів асигнаціями. На той час рубль асигнаціями був дешевшим за срібний рубль – курс становив приблизно 3,5 асигнаційного за 1 срібний. Тож у сріблі це еквівалентно близько 714 рублям. Але популярна версія говорить про 45 кілограмів чистого срібла, що базується на розрахунках вартості. Якщо врахувати, що 1 рубль сріблом важив близько 18 грамів срібла, то 2500 асигнаційними рублями відповідали приблизно 45 кг срібла.
Щоб зрозуміти масштаб, порівняємо з сучасністю. Станом на 2025 рік, ціна срібла коливається близько 30 доларів за унцію, тож 45 кг – це понад 40 тисяч доларів. Але в контексті XIX століття це була вартість невеликого маєтку чи кількох коней. Енгельгардт не поступився легко: спочатку вимагав 3000 рублів, але переговори знизили суму. Ці деталі підтверджують джерела на uk.wikipedia.org та gazeta.ua.
Не всі гроші пішли поміщику – частина витратилася на організацію, але ключова сума залишилася незмінною. Це робить історію не просто фінансовою угодою, а символом перемоги мистецтва над рабством.
Порівняння вартості викупу в історичному контексті
Щоб глибше зануритися, розглянемо, що можна було купити за 2500 рублів у 1838 році. Середня зарплата робітника в Петербурзі становила 20-30 рублів на місяць, тож ця сума дорівнювала 7-10 рокам праці. Для порівняння, кріпак міг коштувати від 500 до 5000 рублів залежно від навичок. Шевченко, як талановитий художник, оцінили високо.
| Аспект | Сума в 1838 році | Сучасний еквівалент (2025 рік) |
|---|---|---|
| Викуп Шевченка | 2500 рублів асигнаціями | Близько 40 000 USD (за вартістю срібла) |
| Маєток середнього розміру | 2000-3000 рублів | 35 000-50 000 USD |
| Річна зарплата художника | 300-500 рублів | 5 000-8 000 USD |
| Кінь для верхової їзди | 100-200 рублів | 1 500-3 000 USD |
Ця таблиця ілюструє, наскільки значною була сума. Дані базуються на історичних архівах з домену niez.com.ua та wikipedia.org. Вона показує, що викуп Шевченка був інвестицією в культуру, а не просто витратою.
Роль ключових фігур у звільненні Шевченка
Карл Брюллов, “король романтизму”, намалював портрет Жуковського з такою майстерністю, що той став шедевром. Василь Жуковський, поет і перекладач, особисто вів переговори з Енгельгардтом, використовуючи свій вплив при дворі. Євген Гребінка, український письменник, зібрав перші кошти і познайомив Шевченка з елітою. Іван Сошенко, земляк Тараса, став каталізатором – він переконав Брюллова долучитися.
Цікаво, що серед учасників не було жодного “чистого” росіянина в сенсі етнічності – багато мали українське коріння чи симпатії до України. Це спростовує міфи про “російський” викуп, адже ініціатива йшла від змішаного кола інтелігентів. Шевченко сам писав про це в щоденнику, дякуючи друзям за “нове життя”.
Після звільнення Тарас вступив до Академії мистецтв, де розкрився як художник і поет. Але спогади про кріпацтво зробили його твори гострими, як лезо, – вони критикували систему, яка ламала долі тисяч.
Вплив викупу на творчість і спадщину Шевченка
Звільнення дало Шевченкові крила, але й наклало відбиток болю. У “Кобзарі” 1840 року він описує кріпацькі муки з такою силою, що рядки пронизують душу. Викуп став метафорою боротьби за національну свободу – Шевченко бачив у своєму звільненні надію для всієї України. Його картини, як “Катерина”, відображають трагедію кріпачок, зґвалтованих системою.
Сьогодні, у 2025 році, ця історія актуальна: вона нагадує про права людини і роль мистецтва в змінах. Фестивалі на честь Шевченка в Україні часто згадують цей епізод, проводячи реконструкції лотереї. Це не просто минуле – це урок, як солідарність перемагає тиранію.
Шевченко не забув своїх коренів: він намагався викупити родичів, але не встиг. Його життя – мозаїка з болю і тріумфу, де викуп став поворотним каменем.
Цікаві факти про викуп Шевченка
- 🍀 Портрет Жуковського, що приніс свободу, нині зберігається в Третьяковській галереї – він став іконою романтизму, а не просто засобом збору коштів.
- 📜 Шевченко дізнався про звільнення в квартирі Брюллова, де вигукнув: “Тепер я вільний!” – це момент, описаний у спогадах Мокрицького, повний емоцій і сліз.
- 💰 Сума 2500 рублів була не єдиною: друзі додали з власних кишень, роблячи викуп колективним актом дружби, а не холодною транзакцією.
- 🖼️ Брюллов малював портрет усього за кілька сеансів, але вклав у нього душу, знаючи, що від цього залежить доля таланту.
- 🌍 Міф про “російський” викуп спростовано: серед 10 ключових фігур більшість мали українське походження, як Сошенко чи Гребінка.
Ці факти додають історії шарму, показуючи людський бік подій. Вони базуються на архівних даних і роблять викуп не сухою статистикою, а живою легендою.
Поширені міфи та реальність про викуп
Один міф стверджує, що Шевченка викупили виключно росіяни – насправді, ініціатива була інтернаціональною, з сильним українським акцентом. Інший – що сума була 3000 рублів, але переговори знизили її. Реальність глибша: це була не торгівля, а культурна акція, де мистецтво стало зброєю проти рабства.
У сучасній Україні ця історія надихає на дискусії про ідентичність. Документальні фільми 2025 року, як “Шлях до свободи”, детально розбирають події, додаючи інтерв’ю з істориками. Це робить тему живою, ніби Шевченко досі серед нас, шепочучи вірші про волю.
Викуп Шевченка – це не кінець, а початок. Його звільнення відкрило двері для “Кобзаря”, що став bibliєю української душі. Кожна деталь цієї історії пульсує життям, нагадуючи, як талант перемагає ланцюги.